40 аварійних метрів над рівнем пам’яті

Місцевий меморіал став місцем експерименту: до совєцької монументалістики епізодично додається нова, здебільшого іншого смислового наповнення. Відеоекскурсія тут:

Луцький гімназист Роман Жишко, як і багато інших школярів, прибув на меморіал, послухав промови чиновників, поклав квіти і поділився спостереженням: “Вічний вогонь знову погас, тому старий ремонтник протягом кількох годин намагався самостійно його розпалити. Зрештою, це вдалося. Чи відбулися на меморіалі якісь зміни? Так, якщо змінами можна назвати появу букетів, розкладених на його території.”

Влітку 2015 закони про декомунізацію сколихнули суспільну увагу до самого поняття пам’яті. Було чимало суперечок довкола історії і ритуалізації місць. Луцьк у цьому плані приєднався до європейського ладу розпочинати вшанування 8-го травня, але нічого не змінив у своїй урбаністиці.

Комплекс “Меморіал вічної слави” постав на місці польського цвинтаря у 1977 році і нагадує попередника помпезністю. Про комплекс дбають комунальники, особливо напередодні знакових дат, ще там можна побачити багато мам із дітьми і взагалі підлітків-скейтерів.

Меморіал порівняно спокійно перестояв “буремні 90-ті” і навіть прогноз колишнього головного художника міста про те, що 40-метровий обеліск рухне, адже зроблений із непоєднуваних крадених матеріалів нашвидкоруч.

У 2002 році вперше похитнулась ідея назви “Меморіал вічної слави”, тому що до комплексу, присвяченого перемозі радянського народу над загарбниками, було включено два нових пам’ятники: “Волинянам, що загинули при виконанні інтернаціонального обов’язку” і “Жертвам депортації українців з етнічних земель у Польщі”.

Будівництво пам’ятника, присвяченого загиблим воїнам-афганцям, могло б нічим концептуально не відрізнятись від радянських монументів, якби не форма розколеного хреста і частини зірки – семіотична дискредитація цілого періоду який тривав з 1979 до 1989 рр. – від введення військ до повного виведення. За офіційними даними, загинуло 15 000 радянських військових, за неофіційними – в десять разів більше. Серед них й українці, що виконували “інтернаціональний обов’язок” за атеїстичну імперію проти мусульман.

Неподалік на меморіалі спорудили пам’ятник “Жертвам депортації українців з етнічних земель у Польщі”. Болісний відгомін протистояння  активно використовується нині в пропаганді щодо тлумачення так званих “всходніх кресів”. Терновий вінок на хресті нагадує про те, як ідеологізована польська верхівка жадала моноетнічної держави. У тому ж секторі меморіалу можна прочитати на плиті про “партизанські з’єднання” і “Велику Вітчизняну”, але ні словечка про волинян, у яких совєти забрали батьківщину, про волинян, які боролися на два фронти.

Понад сім гектарів охоплює «Меморіал вічної слави». Зображення Леніна і Сталіна, пам’ятник афганцям і закерзонцям, могила солдата Вермахту і героя Небесної сотні – всі вони компактно вмістились на центральній локації міста, де вхід увінчують числа «1941», «1945» та аварійний обеліск між ними.

Ще у 2007 році Луцька міська рада прийняла рішення про перейменування «Меморіалу вічної слави» у «Меморіал пам’яті», яке врешті місцева прокуратура опротестувала.  У 2012 р. оновили старі елементи декору, але нічого не змінили в самій стилістиці.

Відкритий пам’ятник Василю Мойсею, який похований на цьому місці, ще до встановлення викликав дискусії. Представники громадського сектору міста сперечалися і щодо коштів, які мерія в це вкладає, і щодо скульптурного втілення ідеї волинян із Небесної сотні. Влучно з цього приводу висловилась Понєдєльник Л.А., яка казала, що не бачить тут героїв «Небесної сотні», а лише звичайний радянський загін зі звичайного радянського пам’ятника.

Дискурс пам’яті закономірно торкається поколінь. Є думка, що ті, для кого ця війна закарбувала період дитинства і юні, скоро відійдуть, тому й тема Другої світової стане  менш чутлива.

Школярі, які за традицією ідуть на меморіал у травні, виростають у державі, що задіяна в війні. Час плине, а проблема організації простору не щезає. Місто лишається, граніт відблискує холодом, покоління чергуються.

Одні згасають, інші народжуються, але завжди лишається та зв’язкова ланка: виховані тими, хто пам’ятає, виховуватимуть тих, хто пам’ятатиме вже зі споминів.

В міському просторі Луцька ця ділянка є своєрідним транзитом для студентів СНУ імені Лесі Українки, зокрема істориків і політологів, адже кілька корпусів університету та гуртожитків розташовані в її околицях. За гостями матчів на стадіоні “Авангард” спостерігає обеліск з зіркою в позолоті. Кожен, хто прямує до центру міста з вокзалу, неодмінно проїде повз меморіал. Його проходять і діти, які тримають курс на Палац учнівської молоді.

Ще у 80-х меморіал мовчки виконував функцію ідеалізації вибіркових сторінок минулого, задля виправдання режиму “сьогодення”. Яка ж його мета сьогодні?