Багато людей пропадають у боротьбі за виживання, – Маргарита Паламарчук

Лучанка Маргарита Паламарчук малює з дитинства, хоча класичної вищої художньої освіти не має. В її арсеналі – як реалістичний живопис, натюрморти та портрети, так і авторські абстрактні картини.

Про боротьбу українців за виживання, збереження довкілля та можливості для активної молоді художниця розповіла виданню «Лучанка».

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЕРЕД ПРИРОДОЮ

Чимало картин Маргарита Паламарчук створює з використаних батарейок, скла та інших побутових матеріалів. Жінка турбується про довкілля і мріє, щоб мешканці всієї Західної області, а в перспективі і всієї України, почали користуватися електромобілями.

«Я сортую сміття наскільки можу, в мене вдома стоять смітники. До речі, це недосконала штука, тому що збирають тільки пляшки, я туди кидаю пакети, але ж пакети – теж пластик. У нас є контейнери для пет-пляшок і звичайні, а я бачила в Польщі є й для скла та іншого сміття. Добре, що в нас бездомні сортують сміття, як санітари лісу», – каже Маргарита.

Лучанка виховує сина Фелікса і розповідає, що здає в школу використані батарейки, а з решти робить картини.

«Добре, що дитині в школу треба кришечки, батарейки і макулатуру, то я вже нашому класу зробила перше місце по макулатурі. Здала всі свої зошити з університету, мій малий каже: «мама, на пам’ять залиш», – ділиться жінка.

СТРАХ ПЕРЕД СИЛЬНІШИМ

Під час інтерв’ю Маргарита неодноразово наголошує на тому, що люди в Україні часто змушені виживати на свої невеликі зарплати, і як наслідок, не завжди мають час та фінанси на реалізацію своїх бажань та мрій. З цим важко не погодитися.

«Якщо захотіти, то в нашій державі можна стільки всього зробити, просто треба бажання! Але так, як олігархи управляють всім, і їхній бізнес побудований на наших шкідливих звичках, то вже нічого не зробиш. Але вони, як динозаври скоро вимруть (посміхається). А ще страх. Я навчилася переборювати страх виражати себе – коли йде людина і плює насіння, не боятися сказати. Так само людям не треба боятися казати владі, що вона не права. Але в нас люди ще подавлені, і це подавлення йде теж від влади. Я помітила таку тенденцію: хто сильніший, той намагається, навіть через ту саму низьку зарплату впливати на слабших. Ти отримуєш зарплату, і ти не рухомий, ти не можеш кудись їхати, ти не можеш рухатись, ти не можеш елементарно купити собі теплий одяг – взимку, наприклад, в дощ. Добре, що китайське виробництво дозволяє нам де-не-де зекономити.

ПРО БОРОТЬБУ ЗА ВИЖИВАННЯ

Чому багато громадських організацій не активні, тому що молодь пішла заробляти гроші, щоб завести дівчину в кафе, щоб потім мати за що жити, знімати житло, бо з батьками ніхто не хоче жити. І вони всі кидаються в роботу, щоб заробити і вижити, все – нема активізму.

Якщо ти отримуєш гроші і можеш відкласти їх на якийсь відпочинок чи свої бажання, на тренування, на самоосвіту, вже нема цього. Це дуже хитро придумано – чим менша зарплата, тим менше можливостей в молоді, і це все взаємопов’язане. Я це усвідомлюю і мені дуже боляче, якщо чесно. Навіть по собі дивлюся – в мене ідей купа, але я витрачаю час на виживання, і не тільки я. Багато людей насправді називають роботу «роботою», а не «стилем життя». І я бачу багато людей, ідеї яких пропадають, а чим старшою людина стає, тим менше вона стає рухливою, активною. Це я ще жива і я собі кажу, що мені хочеться боротися, я вже дійшла до такого рівня, що мені не страшно. Але все одно багато людей пропадають в цій боротьбі за виживання, і за це дуже шкода», – розповідає Маргарита.

Багато людей насправді називають роботу «роботою», а не «стилем життя». І я бачу багато людей, ідеї яких пропадають, а чим старшою людина стає, тим менше вона стає рухливою, активною.

Художниця каже, що її надихає європейський досвід. Мовляв, через те, що європейці живуть у кращих умоваї, в них з’явився час на творчість та культуру.

« Україна – багата держава, але в нас через психологію цього виживання, люди бояться вириватися з рамок. Дуже хочеться, щоб це все просто коли-небудь поступово перейшло в стан активності і творчості, творчості життя, бо творчість – це не тільки мистецтво, це можливість жити так, як ти хочеш. Моя мрія, щоб у більшості молоді, які здатні жити, в яких горять очі, вдавалося жити так, як вони хочуть», – зауважує вона.

Дуже хочеться, щоб це все просто коли-небудь поступово перейшло в стан активності і творчості, творчості життя, бо творчість – це не тільки мистецтво, це можливість жити так, як ти хочеш.

Маргарита переконана, що сучасне покоління дітей відрізняється від своїх попередників. Мовляв, її саму та її ровесників виховували інакше.

«Ми виховуємо своїх дітей, намагаючись показати відсутність бідності, ми наповнюємо їх життя достатком. Кажуть, це балує дітей, але якщо розумно це робити, то вони житимуть ліпше. А ми як жили: того не можна, цього мало, завжди було холодно, мокро – я страшенно боялась зими. А своєму сину я кажу: ти не такий, як всі, і інші не такі, як всі, але ти нічим не гірший, всі оригінальні. Він в мене має різні іграшки, але я його вчу: «Якщо сьогодні – ні, то сьогодні – ні, якщо сьогодні немає грошей, то немає. Ти повинен розуміти, що це закінчується, або треба заробити».

І зараз батьки можуть дати молоді більше, не тільки в матеріальному плані, а й в духовному, це все взаємопов’язане – навіть піти на якесь заняття. У цьому ще сприяють фільми, інтернет. До речі, скільки не говорять, що інтернет – це зло, а я радію, що всі тролять один одного в інтернеті, а не б’ють один одному пики вживу. В цьому є позитив, бо я дивлюся, як мій малий грає в ігри, і вони б’ються іграшками віртуальними, але всі цілі, і почуття гумору зростає, як на мене, це класно», – підсумувала Маргарита.

Розмовляла Зю Побережнюк