Спортсменка з Луцька Каріна Кінах має великий досвід виховання та тренування дітей. 28-річна жінка протягом 12 років вчить дітей корейському бойовому мистецтву таеквон-до. Окрім цього вона працювала 5 років вчителем інформатики та паралельно керівником гуртка у Центрі науково-технічної творчості учнівської молоді.
Жінка поділилася порадами з виховання дітей з виданням «Лучанка».
Як вдається знаходити спільну мову з дітьми?
Коли переді мною діти, я одразу їх класифікую на групи. Зразу треба підібрати який метод дитині підходить, тому що підхід до кожного має бути індивідуальний. Є діти, які дуже самовпевнені, яких один раз похвалив і все, він вважає, що все ідеально робить, а те що там якийсь момент він добре робить, а, наприклад, ще 5 помилок у тому самому русі – вже на помилки закривають очі. Один раз почув, що я класний, і все, крила повиростали. Тому таких дітей треба навантажувати фізично і давати такі вправи, які вони не виконають, для того, щоб вони трошечки спустилися на землю і зрозуміли, що вчитися ще є чому, і ще все попереду. Є дуже багато дітей, напевно, більшість до мене зараз таких потрапляє, дуже невпевнених в собі, слабких, які не готові над собою працювати. В першу чергу треба їх налаштувати, треба сказати їм, що вони можуть. Переконати їх, що вони можуть, це, напевно, зараз найскладніше, що є. Треба змусити їх працювати над собою, змусити хотіти щось в цьому житті, десь насварити, десь підбадьорити.
Треба змусити невпевнених дітей працювати над собою, змусити хотіти щось в цьому житті, десь насварити, десь підбадьорити.
Що найважливіше у вихованні дітей?
У глобальному плані – найскладніше змусити їх будувати свої власні принципи і дотримуватися їх. Тобто якщо людина ставить собі ціль, вона повинна обов’язково подумати яким чином вона її досягне і не кидати її на півдорозі, а чітко знати на якому етапі ти знаходишся у досягненні цілі, тобто мати свої життєві принципи, дотримуватися їх і досягати своєї мети.
Якщо людина ставить собі ціль, вона повинна обов’язково подумати яким чином вона її досягне і не кидати її на півдорозі, а чітко знати на якому етапі ти знаходишся у досягненні цілі.
Часто батьки змушують дітей відвідувати різноманітні гуртки, не зважаючи на їхні бажання. Існує тонка межа між тим, що якась справа дитині може бути не до душі і тим, що вона просто лінується. Як зрозуміти цю відмінність? Як не зламати дитину?
Знаєте, дитину навіть не ламати треба, треба констатувати її як факт. Звичайно що дитині треба давати право вибору, але треба давати право вибору тоді, коли вона вже все попробує і батьки вже побачать в чому вона найбільш вправна, і що їй найбільш цікаво. Не треба звертати увагу, коли дитина каже: «Ой, сьогодні я щось не хочу йти на тренування». Треба поставити як за аксіому: сьогодні ти йдеш, не обговорюється. Дуже багато моїх друзів, однокласників, ровесників зараз оглядаються на минуле і кажуть: «А чому я кинув танці? В мене друг став призером – мені шкода, що я кинув їх». Діти не мають сформованої свідомості, вони не можуть прийняти правильні рішення у своїх 6 років, тому батьки повинні заставляти своїх дітей займатися чимось. Підростуть, вони вже вирішать треба їм це чи не треба, але батьки повинні знайти в дитині її талант, це їхнє завдання. Вони повинні знайти, не підходить – шукати в іншому напрямку – хтось танцює, хтось співає, хтось малює, хтось бойовими мистецтвами займається. Це завдання батьків – розвивати в них особистість. Потрібно заставляти працювати їх над собою. Є діти, які взагалі нічим не займаються – ні гімнастикою, ні малюванням, на мою думку, це неправильно – кожна дитина має в своєму житті чимось займатися, мінімум одною справою, а то й більше.
