Квіти замість зброї: Василь Чорнобривець

Василь Рижук – луцький скульптор, який протягом багатьох років займається садівництвом квітів у громадських місцях, узбіччях доріг, все це він робить власним коштом. Багато коментаторів у мережі звинувачують його в тому, що він надмірно вимагає уваги до своєї діяльності. Однак, більше людей все ж із вдячністю оцінюють його проект «Квітучий прапор України».

У свої 55 років чоловік продовжує їздити старенькою автівкою, навантаженою садовим інструментом, і доглядати за чорнобривцями та соняхами. Василь Рижук досі намагається домогтися сприяння від влади та обійти бюрократичні нетрі, та не зважаючи ні на що й далі уквітчує дороги та клумби в області.

Про те як вдається доглядати за таким величезним «садом», скільки грошей йде на прикрашання волинських доріг та квітковий флешмоб Василь «Чорнобривець» Рижук розповів у інтерв’ю інтернет-виданню «ВолиньТоп».

Їду з паном Василем його автомобілем «Ладою» на львівську трасу збирати насіння квітів. Погода змінюється буквально щогодини – від ясної і сонячної до вітряної та дощової.

Усюди в ЗМІ пише, що ви вже 19 років займаєтеся садінням квітів і засадили ними загалом 400 кілометрів.

Я починав на межі століття. Я ще до того займався, це були клумби біля пам’ятників, а далі то я вже на дорогу вийшов 19 років тому. З того часу я весь час насіння вирощую, збираю і роздаю.

Ви сам робите всю роботу чи у вас є якісь помічники?

Фактично, я роблю 90% сам. До мене приєднуються люди, які з газет мене знаходять. У них допомога на 2-3 години і все, тому що в землі тяжко працювати – одна людина може, друга – не може. Одна людина живе в центрі, друга – на Ковельській, третя – на ГПЗ, як я їх починаю збирати, то вже потім для роботи не вистачає часу, але помагали. В кожному році по-різному буває. Я й брав помічника, платив йому гроші і він мені помагав 2-3 місяці в Ягодині, бо ж сам на такій віддаленій території не будеш робити.

Але я хочу сказати, що вдячний всім тим людям, які мені помагали і помагають.

У селі Вигуричі Луцького району до нас підходить місцевий мешканець пан Євген. Я питаю чи знає він хто посадив ці квіти біля зупинки. Чоловік не знає, пояснюю, що це Василь Рижук їх сіяв. «Я вклонюся в ноги цій людині, це дуже прекрасно. Душа радіє, приємно – їдеш і це бачиш.  Раніше туди далі ще були посіяні чорнобривці, ну але дорожники їх скошували, а сьогодні вже бачу нормально – оці квіти і соняшники вже нормально обкошують», – розповів чоловік.

А ви не думали підключити для збору волонтерів соціальні мережі? От, наприклад, у Facebook під публікаціями про вашу роботу багато подяк і схвальних коментарів.

Тут є декілька нюансів. Якщо, наприклад, на приміських клумбах це робити, то можна, але ця робота потребує не один раз збирати людей. Засіяти то можна… як дитину народити можна, але її треба виховати, і так само тут треба доглянути. Це дуже клопітка робота, тому що заростають бур’яни зразу, треба сапати їх, проривати, поки вони вже більші підростуть, як у цвіт підуть, вже тоді легше з ними впоратися, а так це дуже складно. Люди є, деякі зголошуються, але раніше було більше.

Засіяти то можна… як дитину народити можна, але її треба виховати, і так само тут треба доглянути. Це дуже клопітка робота, тому що заростають бур’яни зразу, треба сапати їх, проривати, поки вони вже більші підростуть, як у цвіт підуть, вже тоді легше з ними впоратися, а так це дуже складно.

Зібрати це не є вже складно. Тут другий є чинник, дуже відповідальний, тому що це біля дороги автомобільної. Я кожен раз ці всі справи погоджую з дорожньою службою. Ширина полотна дорожнього становить 22 метри від осьової лінії – 22 метри в одну сторону і 22 метри в другу сторону, тобто в загальному, фактично, 50 метрів відноситься територія до дорожньої служби. І згідно правил дорожнього руху я повинен погоджувати де там, що. Я вдягаю дорожній жилет – самий простіший метод техніки безпеки я беру на себе, але якщо беру людей, я за них несу відповідальність. Всю відповідальність я беру на себе. Поки що все було добре, але коли людина починає там вже сапати, працювати, вона ж відволікається, вона не дивиться чи машина їде, чи не їде, а їде п’яний, дурний, який хочеш може бути, а раптом колесо відривається… тобто техніка безпеки.

Сам за себе я відповідаю – як буде, так буде, а за когось – не дай Боже… Було все благополучно і будемо надіятися, що так і буде благополучно, але такий фактор існує.

Я пишу в акті прийому робіт (в мене ж приймає дорожня служба ці роботи): за власні кошти, без претензій до дорожньої служби. Оце все підготовка ґрунту, сівба, розмножування розсади, прополка, в спекотний період – підлив, збирання насіння, вирівнювання поверхні і вивезення залишків, коренів і т.д, це все лягає на мене, а ще обкошування. От соняшники були, я мусив все обкосити косою стільки кілометрів. Вони пройшлися один раз, ну то ж ви косите, візьміть обкосіть, то ж квіти ростуть, може, ніколи не будуть там рости… ціла проблема. Я он написав листа, що я частину обкосив, а далі ви там туди далі обкосіть, ніхто не хоче – нема коштів, – така відповідь. От і все. І скрізь пишуть: нема коштів. Так ніколи коштів не було і не буде. Якщо хтось думає, що отак просто прийшов і зібрав людей, люди посіяли і воно собі виросло саме, і все, вибачте, дулька там буде, це не нагороді. І на городі вони заростуть бур’янами.

Я пишу в акті прийому робіт (в мене ж приймає дорожня служба ці роботи): за власні кошти, без претензій до дорожньої служби.

Я слідкував як закордоном робиться, на це є відповідальні служби. От я був в Дубаї, як там всі дороги уквітчують, є відповідальні служби, люди отримують відповідні зарплати, великі зарплати, це копітка робота. Я собі просто порівнював скільки це праці.

Коли ви знаходите час на роботу, якщо постійно займаєтеся квітами?

Я знаю як відрегулювати себе і працювати, щоб зробити роботу і не замучитись, щоб отримати не виснаження сил, а якраз задоволення в душі. Інколи так не виходить, бо приїдеш, от треба десь поливати – спека, і думаєш як, але якщо завтра, то вже нема чого туди їхати. А це ж як складно, я брав каністрочки возив тим «Жигулем», в криницях води в людей не було (були спекотні періоди), один раз навіть пожежну просив полити.

От ти собі можеш уявити: де Ягодин, а де Луцьк. От тільки заїхати туди – це 100 з чимось кілометрів. Навіть взяти горохівську трасу: заїхати до Шклиня – це вже буде десь 30 кілометрів, а ще ж по Луцьку 10 кілометрів треба проїхати, щоб виїхати. Туди і назад 250 гривень треба викинути на один бензин. Вранці, наприклад, сонце встає, я їду, потім приїжджаю приблизно в 9 годин, займаюся сніданком, а потім йду на роботу, своїм ділом займаюсь, потім знов після 6-ти вечора чи в 5, ну по-різному буває, я ж творча людина. І знов так само взяти 500 гривень своїх і викинути на один бензин… хто в наш час зараз погодиться?

Ваша робота дуже виснажлива. Де у вас береться стільки сили?

Люди різного віку мені допомагають. Років 12 тому вони ще були молодші, а зараз вже людина старша, я боюся, нащо, щоб був якийсь негатив в душі. Я краще сам вже помаленьку зроблю, раз почав. І просто я сам дивуюся, повір мені, де в мене береться сила фізична, бо тут без фізичної сили ти просто подохнеш. Я одного товариша брав допомогти, побачив, що там клумба красиво буде дивитися. Товариш взяв сапку, каже: «Де! Іскри йдуть!». Кажу: «Киркою, кирку треба брати». Він попрацював півгодини, а сам кволий такий, піт на нього вийшов, і він вже далі стоїть, і більше розказує яка погана влада, яке життя погане. Вже попрацювали, може, метрів 15 пройшли, не більше, каже (товариш, – ред.): «Ну я на наступний раз ще поможу, бо тут ще сеансів 5 десь залишилося». Але до цієї пори… то вже потім йому не виходить, то ще щось, я вже зрозумів. «О, – каже, – тяжко! Ти знаєш!» Так що є хлопці, теж мені допомагали пару годин там на Рівненській, було веселіше. Я не можу нікого заставити, знайте, що ви робите по своїй волі: хочете – поможіть, не хочете – не помагайте. Бо дехто з депутатів раз чи два піде на 2-3 години і хоче фотографуватися, і казати, що це ми двоє чи троє робимо.

Можна це діло зробити, але без допомоги матеріальної, фізичної… Я і без машини їздив. Того року навіть було, щоб зекономити бензин, їздив косити, рафік на Львів їхав, водій каже: «Так, ми вас візьмемо». Але 3 рази підвіз, коли рейс випадав на нього, а потім каже: «Вибачте, ну я не можу, ви ще до когось іншого підійдіть, хай теж підвезе». Кажу: «Я вам дякую за те, що ви мене підвезли. Я не можу ніяких претензій пред’являти, ніяких образ не може бути».

А фізичною роботою ти довго не попрацюєш. Я вже он скільки працюю і можу працювати, не відпочиваючи, ну 2-3 години, все. А далі я буду працювати, але вже виснаження настає. Я один раз попробував цілий день зранку до вечора, от якраз до Угринова дійшов, чую щось мені недобре. І тут приїжджає автобус і моя помічниця приїжджає, я кажу: «Олена Андріївна, що можеш, те зроби, а я вже нездатний». Полежав трошки, бузок понюхав, на свіжому повітрі перекусив, через півгодини знову сила прийшла. А нащо це робити, коли влада тебе не оцінює? Що я з того маю? Здавалося б хороша справа, так, від людей я маю багато подяки, дякують і чимось допомагають, хтось навіть зупинявся і давав пару гривень, запрошували і на обіди, і на сніданки, і пригощали яблуками, абрикосами. Але що я маю від влади? Жінки одні, наприклад, сказали: «Ми більше не будемо допомагати і ти не роби, раз влада так до тебе відноситься! Що, не можуть виділити пару копійок, що бензину немає в тій самій дорожній службі, що тяжко розпорядитися тим?»

Приходиться по-різному і боротися, і терпіти, але я до всього вже звик. Я, як той чорнобривець: машина переїде, здається, вже все, а потім дивишся – він встає і знов цвіте, і я так само. На відміну від всього мій проект має великий зміст, тому що в тих місцях, де росли такої висоти, як соняшники, бур’яни, почав садити квіти, робити красу. Так само як скульптур з каменю, який роками лежить, я його оживляю і душу туди вложую, так само і тут, фактично. Так сталося в житті, що я поміняв стек на більший інструмент – взяв кирку, взяв сапку, взяв лопату, і почав творити там красу, а результат краси – це поява квітів серед бур’янів.

Приходиться по-різному і боротися, і терпіти, але я до всього вже звик. Я, як той чорнобривець: машина переїде, здається, вже все, а потім дивишся – він встає і знов цвіте, і я так само.

А ви не пробували якісь багаторічні квіти садити?

Ти знаєш, багаторічні там не будуть, це є дорога. Такі квіти, щоби цвіли півроку… інших нема. Ні одна квітка так довго не цвіте. Чого чорнобривці, бо це національна квітка, українська квітка, соняшник – теж так само. Я просто не знаю як вони так прижилися там, не можу пояснити. Так само не можу пояснити як з одного стебла виростає на одному 25 квіток розгалуження, а на іншому – 128 квіток (я навіть сфотографував). Суть квітів в тому що: коли ми народжуємося, нам що дарують – квіти, дитина йде в дитячий садок, ми несемо квіти, на день народження несемо квіти, на весілля несемо квіти, будь-яка радісна чи сумна подія – ми несемо квіти, і людина йде з життя, ми все одно на те місце несемо квіти, як символ пам’яті, краси і любові.

Якби люди всієї планети з’єдналися і дарували одне одному квіти, радість і любов, то ми б на планеті Земля жили не так, як живемо зараз, нам би всім всього вистачало. Треба землю наповнювати квітами, радістю і любов’ю, а не зброєю і негативом.

Суть квітів в тому що: коли ми народжуємося, нам що дарують – квіти, дитина йде в дитячий садок, ми несемо квіти, на день народження несемо квіти, на весілля несемо квіти, будь-яка радісна чи сумна подія – ми несемо квіти, і людина йде з життя, ми все одно на те місце несемо квіти, як символ пам’яті, краси і любові.

Ти дивися: бахнув цей склад, це мільярди на вітер пішли, а тут кажуть: нема грошей, нема графи (26 вересня у місті Калинівка Вінницької області стався вибух на складі боєприпасів військової частини, – ред.). Її й не буде, життя пройде і теж не буде графи! Якби я не взявся за ту роботу, так би й не було би нічого.

Я завжди задумуюся над тим скільки коштів на планеті Земля йде на озброєння. Якби всі люди направляли гроші не на зброю, знищувати одне одного, а на квіти і любов один до одного, то ми б жили по-іншому.

Я не кажу, що я вже багато так зробив, я зробив стільки скільки я міг. Я дуже хотів би по-іншому це робити, але я виходив з тих умов, які склалися, тому що для того, щоб це все зробити потрібні автомобілі, трактори… Якби мені дали, я би покерував і придумав різні композиції з тих самих чорнобривців і соняшників, я зробив би ту дорогу такою, що їздили би на екскурсію. Але примітивним отим інструментом і руками зробив те, що я можу зробити на даний момент. Це ж біля кожної квіточки треба разів саме менше 10 пройтися.

Якби я не взявся за ту роботу, так би й не було би нічого. Я не кажу, що я вже багато так зробив, я зробив стільки скільки я міг. Я дуже хотів би по-іншому це робити, але я виходив з тих умов, які склалися, тому що для того, щоб це все зробити потрібні автомобілі, трактори… Якби мені дали, я би покерував і придумав різні композиції з тих самих чорнобривців і соняшників, я зробив би ту дорогу такою, що їздили би на екскурсію. Але примітивним отим інструментом і руками зробив те, що я можу зробити.

От ми зараз зібрали насіння з чорнобривців та соняшників. Що далі?

Далі повеземо їх сушити додому. Вони сушаться, далі вибираємо насінини з соняшника, так само вибираємо чорнобривці з корзинки. І тоді, коли вони просохнуть, ховаємо їх у мішок, і так вони лежать до весни.

Вам ще не набридло це робити? Не було моментів, коли хотілося покинути цю справу?

Бачиш, якби була перевтома, то я би плюнув і сказав би: «на чорта воно мені потрібне», але я вмію регулювати своє бажання, я не пересилую себе. Я хочу від роботи отримувати задоволення, фізичне задоволення. Мені все ж таки 55 років. Я весь час качаюся природньою силою, мене це не страхає. Як далі… я можу тим вже й не займатися – як митець, я вже виконав свою місію, митець повинен свій проект зробити, а далі – хочте робіть, хочте не робіть, але занехати оце все… Воно все пов’язано в комплексі, виростив насіння – воно пропаде, не підготуєш землю – вже на другий рік ти туди залізеш, там вже наполовину більше буде роботи, і так скрізь. Бо скрізь є своя технологія, практика і бажання. Якщо так взяти за всі роки, ми рахували приблизно по тих актах, то воно вже буде біля 500 кілометрів доріжки, якщо з’єднати. Це тільки біля волинських доріг по області по актах рахували, а якщо взяти, що я їздив і в Житомирську область садити, і в Полтавську область, і тут скільки в клумбах, якби з’єднати те все, то буде спокійно 500. Я не ставив за ціль вимірювати, рахувати скільки квіток. Деколи рахували, деколи не рахували, але коли вже кілометраж написаний по технічних умовах, по актах, то мусиш вказувати від якого і куди, це все задокументовано.

Ну, а чесно тобі сказати, відмовитися від того всього… ну не знаю чи я здатний… Я чекав, що колись буде ця дорога європейська (Луцьк-Львів, – ред.) і біля неї будуть квіти. І коли вона вже з’явилася, то я не міг просто не проявити себе.

Василь Рижук переодягається, щоб зрізати квіти соняхів та зібрати з них згодом насіння. Стебла рослин ріже на кілька частин та викидає.

З чого це все, взагалі, почалося?

Почалося це, коли я побудував меморіальний комплекс афганцям на роздоріжжі 4-ох доріг в Горохівському районі. Дорога була і, благоустрій – десь по 25 метрів тягнулися квіти. І перші квіти я купляв в зеленому господарстві. Вони дорого коштували, одна квітка була десь гривня з чимось на ті часи, це було дуже дорого. Я садив-садив, а потім подумав, ну що ж садити, стільки грошей викидати, і почав збирати насіння. Сальвію я садив і чорнобривці. І сальвія швидко відцвітала, а чорнобривці були до самих морозів. І одного разу так сиджу на дорозі і думаю: от, як би то трошечки далі туди там посадити, де ті бур’яни, от була би краса. То були роки 95-ті, все було розкидане, тільки встановлювалася держава, колгоспи розвалювалися, соляри не було, бензину не було. І це була казка, коли доїжджали всі до пам’ятника, він весь в квітах був. А я собі думаю: а як, як там земля така тверда і бур’яни, от попробуй влізь в те узбіччя і там зроби – замучишся, але Бог дав мені такий талант, що я покорив ці бур’яни. І зразу було 100 метрів, 200, 500. 500 – то так здавалося багато, а потім почав кілометрами з’являтися: кілометр, 2-3. Потім почав від культиватора лапу до автомобіля під’єднувати і виходило.

У своєму дворі у Луцьку Василь Рижук теж посіяв чорнобривці та соняшники.

Ви читали якісь книги з садівництва чи з кимось радилися як це робити?

Справа в тому, що я ж не просто скульптор і зразу перейшов на квіти. Я своє життя починав з агрономії, я в Горохівському радгоспі-технікумі навчався на агронома, потім я навчався у Львівському училищі прикладного та декоративного мистецтва, потім закінчив університет Лесі Українки з відзнакою і потім закінчив академію мистецтв теж з відзнакою. Я любив рослини і люблю рослини.

Недавно в голову прийшла така думка: підключити вас журналістів, скоригувати це все і дійсно в якийсь весняний день, щоб всі вийшли – хто вдома, хто на підвіконні, хто біля паркану, хто біля в’їздних знаків, так як я, посадив квіти. І це буде саме краще, коли кожен населений пункт зацвіте квітами, а не бур’янами, це вже буде крок вперед. Започаткувати, щоб ми змінилися можливо! Коли, кожна людина (хай нас 30 з чимось мільйонів залишилося) посадить по одній квіточці, і вже Україна наповниться – 37 мільйонів квіточок, а від них цілий букет виросте. І так в арифметичній прогресії, я звожу до мінімуму. Це ж реально чи ні? А коли сказати: люди планети, давайте від сьогоднішнього дня наповнювати її квітами, а не зброєю, не знищувати одне одного.

Звучить досить утопічно.

Це все можна зробити, повір мені. Зараз за допомогою електронних носіїв можна все зробити швидко. Звісно, можливо, спочатку все так не вийде, як би хотілося, але ми не можемо розписуватися, ми можемо тільки здогадуватися.

Ви справді плануєте організувати такий флешмоб?

Я думаю, що дійду до такого моменту. Вже не буду на дорозі, я ж не раб краси. Я вже віддав насіння, воно вже з року в рік буде розмножуватися і більшати.

Насіння з квітів Василь Рижук сушить та зберігає в себа вдома.

Підготувала Зю Побережнюк

Video Mapping

Підтримай ВолиньТоп – допоможи в розвитку незалежних Луцьких Медіа!