Перемагають ті, хто працює для людей, а не для «галочки» – Олександр Волянюк

Він не боявся жодного свого начальника, був активним волонтером для військових на сході, по життю займається лише тим, у чому бачить сенс, а ще самоіронічно сприймає амплуа «палицебота» і свою суперечливу популярність.

Олександр Волянюк про себе каже, що десь із 16 років відчував себе на 33, і ось нарешті роки зійшлися так, як їм належить. Про друзів і візаві, а також наміри щодо Луцька чоловік повідав у інтерв’ю ВолиньТоп.

Як зацікавилися політикою?

Після армії, коли повернувся, потрібно було якось впорядковувати новий етап життя. За фахом я юрист, тож вдалося працевлаштуватися у юридичну компанію, ще мав можливість практикувати адвокатську діяльність. Десь тоді ж почав вникати, які політичні процеси відбуваються довкола. У кар’єрі держслужбовця я досяг рівня заступника начальника відділу комунального майна Волинської області. Однак це було в часи Януковича й нині дуже люблять вішати ярлики, мовляв, будь-хто, хто в тому періоді був причетний до якоїсь владної ланки, несе особисту відповідальність за тогочасний режим. Мене нещодавно почали цькувати в інтернеті, ніби як я можу  з таким минулим шлейфом приносити квіти до пам’ятника Мойсею. Хвиля йшла від людей Лапіна. Своєрідна відповідь на мою критику Ігоря Олександровича.

Чи ви причетні все ще до «Варти порядку»?

Я склав повноваження голови прес-служби, але залишаюся членом організації. З нинішньою прес-службою спілкуюся, за потреби допомагаю.

Коли почали активно писати?

Коли очолював прес-службу «Варти порядку», орієнтувався на стиль письма діячів, які мені подобаються. Професійні журналісти також допомагали порадами. Усі пости і блоги писав сам. Тепер майже не пишу, більше займаюся репостами. Але коли публікую щось, то хочу, щоб людей це зачепило.

Кого фоловите?

Є люди, яких читаю постійно. У кожного інакший стиль, але те, як вони розмірковують і які теми зачіпають, варте уваги. Можу навіть назвати відомих у Луцьку: Ігор Алєксєєв, Лев Фоменко, Ілля Токаренко. Кожен з цих трьох любить своє місто по-своєму.

Що з недавнього добре запам’яталося?

В Алєксєєва нещодавно було про квадратні кавуни. Дуже життєво. Тут і про межу між правдою і напівправдою, і про те, що чимало людей існують у світі, який їм насадили на голову. Існують у тих стосунках і стежинках, де рішення прийняли замість них. І споживають все, що їм пропонують.

Є поняття «банерної сліпоти», коли користувач не помічає реклами через її надлишок. Зауважували в себе «новинну сліпоту»?

Не люблю негативних новин і політичних зливів. Пам’ятаю, десь місяці чотири тому, може, й раніше, Олександр Куява здійняв протест новинам про ДТП, кримінальним хронікам прес-служб. Я був співвласником онлайн-видання і розумію, що такі новини приносять рейтинг. Але як це працює? Примітивна психологія: побачити, що в когось більша скрута, значить, у тебе не все так погано. На жаль, тяжко конкурувати з упертою звичкою споживацтва і «аби не гірше». Редактори і власники медій цим користуються. Є великі масиви сміття, які потрапляють у стрічку новин, чи то сайту, чи то фейсбук-профілю.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Медіаотрута по-волинськи та культура луцьких SMM 

Мета фейсбук-посту: роз’яснити чи посіяти зернятко сумнівів?

Казати правду. Подобається вона комусь або ні – це вже інше питання. У кожного своя правда. Тому тебе за твою ніхто не зобов’язаний любити. Суспільство постійно вкладає в голову різне начиння: приймати це чи не миритися – справа вже за власником голови.

А бот може бути правдорубом?

Може. Бот – це як спосіб вираження. Значно суттєвіше – відкрити власну правду, адже багато людей мають страх перед цим. І, що не менш важливо, наважитися кинути виклик тому, чого боїшся.

Відстежуєте подальшу долю проблем, які піднімали?

Так, звісно. Дуже показовий і сумний приклад з Ветсанзаводом, що у Ковелі. Щоб не бути голослівним, ми з командою зняли відео з квадрокоптера. Все наочно: туші тварин, кривава жижа, кістки. Звідси до людських городів та осель – менше, ніж півкілометра. Нічого не перероблювали. Все звозили до ями чи розкидали по купах. Після поїздки туди мої речі сильно тхнули, бо я тинявся поміж рештками тварин. Але ж логічно, що для мешканців Ковеля проблема не лише у смороді чи фразі «завод не працює». Уявіть: майже три тисячі тонн рештків тіл, що гниють. Екологічне лихо. Все потрапляє у ґрунт і води. Онкозахворювання також спричинюються через таке. В області 42 підприємтва продукують відходи тваринного походження, а єдиний Ветсанзавод прининив дію, хоча й тоді, коли він працював, не можна було казати про особливу ефективність.

Ви доклали зусиль як голова Громадської ради при Волинській ОДА?

Питання підняли на Громадській раді, це було актуально й раніше. Але ж нема політичної волі у керівництва області. Для губернатора вирішити цю проблему не має складати великих труднощів. А губернатор наш жодного разу не був у Ковелі з цим приводом. Я спілкувався з людьми, які неодноразово писали листи, зверталися за допомогою, врешті блокували проїжджі частини і протестували. Учасники акції стверджували, що їм набридло терпіти ігнорування. Причому, народний депутат Степан Івахів, який мав би лобіювати інтереси свого округу, теж не долучився. Вочевидь, до владних кабінетів що йому, що Гунчику аромати з серця Волині не долинають.

Чи реагує Володимир Гунчик на інші пропозиції від вас і Громадської ради?

Коли я починав працювати, то разючих опозицій між нам не виникало. Але чим більше робочих питань, тим частіше почало виникати це дрібне шкідництво. Виключив мене з комісії, яка займається виділенням державних коштів на розвиток області. Навіщо – я так і не зрозумів. Я активно працював, ми розробляли шкалу, кошики для проектів, визначали пріоритети за конкретними критеріями. Те, що ми пишемо від Громадської ради, теж лишається без відповіді. Моя посада – безоплатна, тобто я працюю на громадських засадах. Тяжко сказати про мотиви губернатора. І ось заступник голови комісії Кошарук каже, що я пропустив два засідання комісії. Голова ж на них узагалі не ходить. Чи достатня ця підстава? Як на мене, голова Волинської облдержадміністрації залишився на рівні голови заводу. Нетактовним і бездіяльним – отаким я його запам’ятаю.

Розкажіть, будь ласка, що відомо про прийдешні вибори до Громадської ради при ВОДА?

На початку літа заплановані вибори до Громадської ради. Дуже хочеться, щоби зголосилися активні прихильники громадянського суспільства,  бо в теперішньому наборі, на жаль, чимало пасиву: організації є, але фактично не діють. Кожна охоча ГО може подати заявку. Потім відбувається голосування, де потрібно відзначити 35 організацій, які б виборець підтримав, із усього переліку. Врешті представники 35 ГО з найвищим рейтингом сформують нову Громадську раду. Невдовзі ми підготуємо докладний анонс.

Щодо телебачення на Волині: чи є гідний, на ваш погляд, майданчик для політичних тем?

Наразі не можу назвати жодного. Звісно, «Протилежний погляд» зайняв нішу. Варто погодитися, що раніше саме такого формату не було. Але маю певні зауваження до модерації ефірів і того, за якими критеріями надають пріоритет темам. У телебаченні також дуже важлива зйомка. Колись мав ідею започаткувати проект, де є розмова тет-а-тет, і дві камери розміщені за спинами співрозмовників, знімають портретно, саме щоб зафіксувати реакції. Передати, як людина реагує, особливо, тоді, коли вона ще не встигла заговорити, – цікава опція. І вона повинна бути, якщо казати про політичні теми, де не обійтися без гострих кутів і провокаційних запитань.

Що міркуєте про зрив кінопоказу «Право на крила»?

Мене дуже обурює, що ті, хто не бачили фільму, вже дали оцінку. Як можна бути твердо переконаним, що це несе пропаганду, ще й постати на боротьбу з цим, якщо ти не бачив ані кадру? Для чого стільки агресії і ґвалту? Я з тих, хто підтримує показ, згодом завантажу оцифрований фільм у мережу. До слова, після того конфлікту я звертався до генерального продюсера програми «Протилежний погляд», щоб влаштувати про це ефір. Не погодились, мовляв, тема набула недостатньо розголосу.

Для вас це принципово?

Тут не йдеться про принципи. Я міркую як лучанин, який може поставити себе на місце героїв фільму. От спробуйте уявіть і ви: в молоді роки професійна знімальна група робила історію про вашу базу, а далі поїхала і ви так і не побачили, що вдалося. Хоча стали героями, тими, без кого кінострічка не склалась би саме такою. Тепер це старші люди, можливо, навіть не всі ще з нами. І ось з’явилася можливість поглянути фільм, а прийшли оці так звані люмпени. Я за те, щоб знати історію, цінувати її, вчитися і вміру критично ставитися до кінодокументалістики. А коли починати шукати пропаганду на кожному кроці, то непомітно стаєш параноїком. Можна зрозуміти конфлікти ідеологій і поколінь, але ніщо не виправдає агресивне вторгнення з лементом і трощінням апаратури.

Сутички на лютневій сесії міськради – як ви для себе пояснили логіку подій?

Яскравий приклад провокації. Не можу казати, хто саме міг за цим стояти достеменно. Втім, я більше, ніж впевнений, що ляльковод залишився задоволеним. По-перше, питання не таке вже й раптове, як про нього почали казати. По-друге, не такий вже й дерибан, як його малюють. Була земельна комісія, тема ділянки на Рівненській 119 не виникла притьмом. Особисто я не здивуюся, якщо замість обіцяних квітів на ділянці ростимуть будівлі. Що ж до фейсбукового посту Моклиці в дусі «а де ти був 28 лютого», то хочу сказати «а де були лучани, коли Моклиця кронував і нищив дерева?», «де були лучани, коли сюди привезли аварійні польські тролейбуси за нічогенький відкат?». Наразі йому з колегами потрібно підтримувати медіаприсутність. Як то кажуть, ворог мого ворога – мій друг, ось Волинське ЦРУ і тримається «континіумських» видань.

Яким бачите покоління лучан, народжених у ХХІ сторіччі?

Я повсякчас радий спілкуватися із тими, хто виріс у незалежній Україні.  Вони дуже амбітні, але в той же час легко піддаються впливу. Сподіваюся, що це радше підліткова особливість. Хотілось би, щоб юні лучани освоїли й “step by step” підхід, далеко не кожна праця показує швидкий результат, якого ми так прагнемо у швидкому й мінливому світі. Тому особливо важливо, як на мене, не цуратися одного разу взяти і вирости над собою.

«Вирости над собою» – що це по-вашому означає?

Це навчитися помічати власні помилки, визнавати їх і тямити, як більше їх не припускатися.

Що у вас однозначно викликає приязну реакцію?

Усе нове. Направду, люблю новаторство. Ясна річ, це не свідчить про те, що нове дорівнює краще і якісніше. Я про те, що потрібно давати новому шанс. Інакше не буде розвитку і гору візьме нудьга. А в світі, в який вірю я, панування нудьги – неприпустиме. Адже там перемагають ті, хто шукає, експериментує і найголовніше – працює для людей, а не для «галочки».

Якщо ви зацікавлені в розвитку громадських медіа Луцька – допоможіть проекту ВолиньТоп