Сучасні діти – розумніші, – Володимир Пивоваров

70-річний керівник гуртка автомоделювання Центру науково-технічної творчості учнівської молоді  Володимир Леонідович Пивоваров зустрічає мене у своїй автомодельній лабораторії. Навколо безліч маленьких машинок, деталей до них, стоять масивні станки. Чоловік показує деталі до майбутнього БТРа та натхненно розповідає про досягнення своїх учнів.

Про те як вдається зацікавлювати школярів брати в руки напилок замість смартфона та як у молодості займався ризикованим видом спорту Леонід Володимирович розповів у інтерв’ю виданню «ВолиньТоп».

Хто такий Володимир Пивоваров?

Володимир Леонідович Пивоваров  – у технічному спорті 60 років. Співробітник МВС Союзу спочатку, потім України, підполковник. У 57-ому році прийшов хлопчиком 10-річним у цей вид спорту технічний.

Як ви ним зацікавилися?

Тоді діток за руку ніхто не приводив. Прийшов я 10-річним хлопчиком. Спочатку займався в авіамодельному гуртку. Керівником гуртка в мене був заслужений педагог України, майстер спорту, нині покійний Олексій Костянтинович Крищук, якого я вважав, вважаю і буду до останнього подиху вважати своїм учителем. Він навчив багато чому, у нас була творча новизна. Він вигадав 2-вальні двигуни. Я як дитина під його керівництвом виготовляв модель з електродвигуном, на той час це було новаторство, ми зробили малогабаритні кислотні акумулятори.

Потім я вже подорослішав і марив тяжким видом спорту – це спідвей (гонки на мотоциклах без гальм на короткі дистанції, швидкість гонщики зменшують ногами у спеціальних  гальмівних черевиках, – ред.)  Призвався в армію і попав у спортивний клуб «Львів». Демобілізувався, і почав займатися картингом. Потім я вступив на навчання у Львівську спеціальну школу МВС і продовжував виступати на картингу.

Мої керівники не знали, що я займаюся технічним спортом, бо цей спорт пов’язаний з ризиком. І от їдемо ми на гонки в Суми і мій начальник питає:

• Ти куди їдеш?
• Я їду на біатлон.
• А що це таке?
• Це – гвинтівка і лижі (посміхається).

Влітку 86-ого року я завершив виступ як гонщик, і мене мій керівник запросив продовжити займатися автомодельним спортом. Я побудував 10-кубові моделі. До 92-ого року ми їздили, захищали честь нашої області, модель показала швидкість більше 270 кілометрів за годину. Потім вже завершив це, пішов на пенсію.

Ви не сумуєте за картингом?

Я сумую більше за спідвеєм. Я казав дружині: у мою останню хвилину ви викотіть цей мотоцикл і заведіть його (а він теж працює на метанолі) і програйте пісню Леонтьєва «Три хвилини». Це дві речі наостанок (посміхається).

Як потрапили у Центр науково-технічної творчості учнівської молоді?

У 2002-ому році мене запросили сюди на посаду керівника автомодельного гуртка. І от за цей період ми впровадили в 2012-ому році новий напрямок в автомодельному спорті «Кімнатні кордові моделі». 4 класи моделей, вони живляться від струму 12 вольт 2 ампера, двигуни маленькі. Починали ми з 32-ох кілометрів, а зараз ці маленькі машинки рухаються зі швидкістю до 80-ти кілометрів за годину.

Недавно мій колега возив мого учня в Стрий на змагання і хлопчик привіз 3-тє місце. Ми – 5-кратні чемпіони області у всіх класах моделей були до 2016-ого року, а в 2016-ому діти посіли три перших місця, а одне програли і отримали 3-тє місце. Але ж технічна творчість не стоїть на місці. Цей спорт вчить дітей працювати на станках, інструментами володіти, матеріалами. Ну і я кажу: дітки, ви всі чемпіонами не будете, а найголовніше, щоб ви мислили, були порядними і хорошими людьми, тому що в майбутньому ви будете будівельниками нашої держави.

Скільки часу діти у вас навчаються?

Звісно, треба визнати, що плинність велика, ну це природно, тому що їм властиво, як то кажуть, шукати самих себе. А так – від 7 до 14 років, але, коли вони досягають цього віку, я від них не відмовляюся, я й далі з ними продовжую контактувати, працювати.

У нас заняття – вівторок, середа, п’ятниця, субота. У мене 8 годин. Найчастіше ходять у суботу. Діти в школі дуже завантажені. Їм важко, я розумію, що важко. А вони ще, знаєте, за все хапаються, хлопчики ходять ще на інші гуртки. Ну але це діти, ми ж не можемо сказати: не ходи. Насильно звідси ніхто нікого не вигнав, ми тільки сюди-сюди, і показуємо, розказуємо. Кожна дитина приносить зошит, у ньому даємо завданням їм, креслимо.

А дівчатка відвідують ваш гурток?

Була одна дівчинка. Правда, недовго вона ходила, щось її батьки не захотіли. Я дуже шкодував, бо вона талановита. Вона була на рівні з хлопчиками, навіть випереджувала їх. Я навіть не міг натішитися. Вони ж ідуть поетапно, от як гонщик вкатується у поворот, так ми і дітей поступово готуємо. Наше кредо: «у нас не артіль з виготовлення моделей, ми добиваємося творчого підходу до справи». Цей спорт передбачає певну творчість.

Наше кредо: «у нас не артіль з виготовлення моделей, ми добиваємося творчого підходу до справи».

Ну але так само й знання, фізики, математики, креслення?

Так, безперечно. Але дітки приходять, їм важко, а тому що вони не проходять ще креслення, не вивчають інструменти міри. Ну це природно все. Але якщо вони сюди ходять, я без перебільшення скажу, що вони на порядок стають вищими за своїх однокласників, і у них географія мислення – ширша. Тому що ми до них ставимося як до дорослих – по-перше, і по-друге, у нас основний принцип – це безпека. У нас не було випадків травматизму, і дай Боже не буде. За цим слідкує і керівництво наше, і ми. Ми до цього дуже вимогливо ставимося, наголошуємо постійно на дотриманні техніки безпеки.

Якщо вони сюди ходять, я без перебільшення скажу, що вони на порядок стають вищими за своїх однокласників, і у них географія мислення – ширша.

А якщо діти починають бешкетувати, що ви робите?

Ні, тут ні. В нас тут і маховики тирчать, і все, тому в нас тут не бігають і не стрибають.

Як ви зацікавлюєте дітей займатися автомоделюванням? У вас є якісь хитрощі чи секрети?

У загальноосвітній школі – кнут і пряник, а у нас – принцип добровільності. У нас добропорядне ставлення до дітей, атмосфера дружелюбності. Ми не підвищуємо голос на них, ведемо себе з маленькими дітьми, як з дорослими, не сюсюкаємося, а ставимо задачі і поступово втягуємо їх. Високо не беремо, тому що святими ніхто не народжувався.

Ми не підвищуємо голос на них, ведемо себе з маленькими дітьми, як з дорослими, не сюсюкаємося, а ставимо задачі і поступово втягуємо їх. Високо не беремо, тому що святими ніхто не народжувався.

Розкажіть про останні змагання, в яких брали участь ваші учні.

У змаганнях в Стрию брав участь мій учень Грищук Андрюша, йому 10 рочків. Він зайняв три призових місця в класі «іграшка». Довжина моделей від 120 до 300 міліметрів, таких великих моделей ніхто не робить. Обладнані вони 12-вольтовими 2-амперними двигунами, рухаються по корду, діаметр корда – 6 метрів, кордодром оснащений електронною засічкою, дистанція – 100 метрів. Коли дитина готується до змагань і виходить на старт, бере цю невеличку машинку, підключає її до кордової нитки, вмикає живлення, бере в руку і викидає її. Якщо ДВСні моделі, то в центрі стоїть інший спортсмен, він її розкручує, і по найкращому результату визначається переможець.

Найбільш приємно, коли проводяться обласні змагання, то я на кожне з них виставляю по 15 діток. Приходять батьки, все це урочисто, спочатку йде презентація в залі, потім ми в холі нашого закладу ставимо стійку та проводимо змагання. Все це в урочистій обстановці, відбувається нагородження.

У березні місяці в нас будуть обласні змагання.

А на якісь міжнародні змагання ваші дітки їздять?

Ні, мої не їздять і напрямок наш не бере участі. А мій колега займається судномоделями, у нього діти їздили на чемпіонат світу. Його хлопчик Олег Малачинський посів 6-те місце, а його ще один інший хлопчик Андрій Вісін посів 1-ше місце у Європі. А ми призери Чемпіонату України 2016-ого року, обійшли збірну Хмельниччини – 7-кратного чемпіона.

Всі наші керівники кваліфіковані, фанати своєї справи. Стараємося по мірі можливостей передавати свої знання діткам. Колектив у нас хороший, здружений. Ми проводимо методоб’єднання, передаємо досвід на райони, проводимо міські змагання серед школярів, і от, зокрема, наші дітки представляють потім уже свої навчальні заклади.

Але ви маєте розуміти, що у нас технічні напрямки мало популяризуються, більше – ігрові, силові види спорту. Це така політика в держави – менше робітничих професій.

Але ви маєте розуміти, що у нас технічні напрямки мало популяризуються, більше – ігрові, силові види спорту. Це така політика в держави – менше робітничих професій.

Обладнання у вас ще радянське? Воно справне?

Так, справне. Бачите, в нашій країні трохи скрута. Ось в нас є ще станок новий швейцарський. У нас є і 3-D принтер, купили недавно. Інструменти у нас є, станки трошки би хотілося кращі, але вони працюють. Я, наприклад, вважаю, що потім вони освоять 3-D, а спочатку ніхто не відміняв напилка, ніхто не відміняв свердла, ніхто не відміняв цього станка.

Ви жорсткий керівник?

Я? Та у мене просто голос такий. Я не підвищую голос на дітей ніколи.

Є у вас учні з великим потенціалом?

От в мене зараз є малюк Грищук Андрій. От він ходить, ми з ним зараз БТР робимо. Це моя надія. Вважайте це мої внуки (посміхається). Вони всі надія, вони всі хороші. Є, звісно, одні більш здібні, інші – менш. Але все одно доводиться, якщо він ходить, віддавати свою душу. Це наші діти! Заради цього мене сюди запросили. У 2002-ому році я прийшов, тому що мій вчитель не зміг. Я перейняв у нього естафету.

Я скажу, що я пишаюся: у мене було два хлопчики, які стали авіаконструкторами – Сачковський Богдан і Гелетюк Євген.

Як ви залучаєте нових діток?

В принципі, рекламуємо через батьків, через самих же дітей, ходимо в школи. От у нас є базова школа, 10-та школа, вона поруч. От в нас батьки, ми з ними спілкуємося, у класи ходимо, намагаємося залучати, тому що це майбутнє наше. Нам треба державу будувати, та й зараз є багато позитивних змін.

Сучасні діти відрізняються від своїх попередників?

Вони розумніші. От знаєте, я по собі суджу. Ми були затуркані, якісь були налякані. Змінюється все, при всіх труднощах, в кращу сторону. Народ стає більш освіченим, культурнішим. Я, принаймні, вірю в це.

Які у вас стосунки з батьками чи залучаєте ви їх до фінансування потреб гуртка?

Тут у нас є пробіл. Законодавець зараз передбачив, що джерела фінансування йдуть державні, громадських організацій, спонсорські, і наряду стоїть кома (це новий закон) – батьків. Але ми стараємося не грузити їх, бо батькам вистачає школи. Якщо вони можуть допомогти нам, то там надфільок купить, на пилочок купить, а так я вам скажу і кріплення є, і свердла. А так, щоб це була «обов’язалівка» – ні в якому разі.

Розмовляла Зю Побережнюк

ПІДТРИМАЙ ВОЛИНЬТОП – ДОПОМОЖИ В РОЗВИТКУ НЕЗАЛЕЖНИХ ЛУЦЬКИХ МЕДІА!