Творчість є більшим мірилом якості життя, ніж статки – Анастасія Моголюк

Лучанка Настя вивчає дизайн у Варшаві, цікавиться журналістикою і кінокритикою, а ще вважає hand made прекрасним антидепресантом. Про цікаве у житті і дрібниці, що приносять радість, ми й поспілкувалися.

Уявімо, що ти можеш запросити в чат когось із письменників. Хто б це був? І якою його/її цитатою ти почала б розмову? 

Як ставишся до тези, що в добу цифрових технологій і технічних копій hand-made цінують більше?

Моє ставлення цілком позитивне, оскільки нині забагато “однаковостей”. Я обожнюю робити м’які фігурки власноруч, і моя подруга годинами може спостерігати за процесом, каже, що хочу вловити на якому етапі в них з’являється душа.

Розкажи про власні творчі експерименти

Одним із моїх перших кроків у світі “генд-меід” стало створення авторської ляльки. Це називається ооак. Загалом я зробила три: африканську рогату шаманку, яка мала рожеве волосся, дівчинку квіткарку у широкому капелюсі і жіночу версію клоуна Пенівайза, героя книги Стівена Кінга “Воно”. Двох із них я продала, а клоунесса досі стоїть у мене. А фігурки я створюю із полімерної глини, проволоки та флісу. П.г. це доросла версія пластиліну, буває самозастигаюча, та яку опускають у кип’яток і третій вид, мій улюбоений, та що запікається в духовій шафі. З неї я роблю “мордочки”, лапки та всякі елементи, як-от ріжки, вушка, хвости та інший дріб’язок. Далі створюю каркас із дроту, на нього намотую синтепон, а потім “обшиваю” тканиною.

Як зазвичай приходить задум?

Задум приходить або в процесі, або від моменту. Мене навіть форма листочка може надихнути на фею (я і малювати люблю). А взагалі це все ще з дитинства: я була говіркою дитиною, але і часто лишалась на самоті. Особливо влітку, бо всі їхали з міста, а моя вся родина міська. Одного разу я приїхала до бабусі із дідусем. Ми стояли на балконі і багато говорили з нею про навколишній світ, вона сказала, що ми бачимо не все. Я скептично заперечила, а вона спитала чи бачу щось на тій вербі, що стоїть під вікном. Я заперечнопохитала головою, а вона продовжила: можливо, там хтось сидить. Фея чи привид – байдуже.

І з тих пір зі мною кілька років жив зефірний привид Джаспер, майже як усім відомий Каспер. Спершу, коли я поділилась своїм відкриттям у дворі, з мене посміялись, ніхто не вірив, а я навчилась говорити з ним у голові, щоб інші не чули. Іноді,  бачу знайомий силует.

А взагалі я обожнюю мультфільми і книги, і ще з дитинства я думала про “матеріалізацію” улюблених героїв і героїнь. Могла порізати стару парасольку, щоб у ляльки були крила, а іноді мама вирізала мені цілі паперові будинки, де я гралась реальними чи нафантазованими фігурками. З тих пір у мене сотні ідей, які вистрілюють в момент кризи.

Використовуєш щось як фон, коли працюєш?

Аудіоподкасти, стендапи, або інтерв’ю. Найбільшу перевагу надаю Жаку Фреско, Джорджу Карліну. Ще вмикаю науково-популярні канали на ютубі Utopia Show і ТОПЛЕС. Іноді слухаю вітер чи вулицю. Часто – відео інших художниць.

Як ставишся до екранізацій книг?

Жоден фільм не режисують ретельно за книгою. Чому? За восьмигодинне відео ніхто не платитиме. Будь-який продукт кіноіндустрії розрахований на розуміння широкими масами, а особливим випробуванням є ділогії, трилогії і т.д. з різними елементами фантастики і фентезі. Тож природньо, що в деяких аспектах повинен відбуватися елемент спрощення і адаптації. Та чи завжди це доцільно?

Наведи, будь ласка, приклад такої кінострічки, де адаптація не вельми вдалася?

Першим, що привабило мою увагу стала безпідставна зміна головної героїні в стрічці “Дім дивних дітей пані Сапсан”. Книжкова Емма Блум (повелителька вогню і любов головного героя Джейкоба Портмана) змінила ім’я на Олівію. В книзі – це дев’ятилітня дівчинка, що левітує. А сама Олівія Аброхолос Елефанта, віддавши ім’я Еммі, стає нею і виростає до шістнадцяти років, отримуючи нову силу: управління повітрям.

Також змін зазнали і інші герої, зокрема Єнох О’Коннор, із даром нетривалого воскресіння померлих, що мав років одинадцять виглядає у фільмі двадцятирічним хлопцем, із дивним хобі: оживляти самостворених потвор, за що б книжковий Єнох ніколи не брався. Г’ю та Фіона, хлопець із роєм бджіл в шлунку та дівчина, яка змушує рослини рости з нечуваною швидкістю, із чотирнадцятилітніх враз стали дітьми. Словом, Дивні стали якимись супергероями, навіть не дітьми, а компанією дітей і підлітків, що хизуються власними “супер-силами”.

Чому було важливим збереження віку?

Бо оригінал – це історія про те, як самотній підліток знаходить сім’ю, про те, що не всі казки є казками, і не всім із них добре бути реальністю.

І все ж режисером був Тім Бертон, відомий своєю геніальною ексцентричністю…

Режисером був Тім Бертон – автор найяскравіших шедеврів у жанрі гротеску. Сам автор першоджерела Ренсом Ріггз брав безпосередню участь у створенні сценарію.
В акторському складі професіонали і початківці, а фанатська база розмірами порівнюється хіба що з “Володарем перснів”.Дуже амбіний початок розвіюється в першому ж трейлері, що дає зрозуміти: на мітку “адаптація” творці вирішили наклеїти свою власну “ми візьмемо деякі імена і події, але книгу ми не беремо до уваги”.
Як на мене, саме це стало причиною невеликих касових зборів і незадоволених відгуків фанатів. Тож глядачі просто переглянуть фільм про підлітків – супергероїв, а фанати книги будь спустошеними, маючи лише два питання: навіщо сам автор книги дозволив так познущатися з історії і про що розповідатиме друга частина, яка вийде на екрани в 2019?

А коли, на твій погляд, режисер “розкермував” екранізацію так, що вийшло щось запаморочливо круте?

Не кожен режисер готовий взятися за проект, який уже має певну фанатську базу, а ще й вносити якісь масштабні поправки, оскільки це може стати причиною або успіху, або провалу. На твоє питання я б відповіла в стилі рекламної вивіски: король жахів віддає своє дітисько маловідомому Андреасу Мускетті, і той, маючи мізерні 35 млн доларів робить дещо фантастичне.

Конкретизуй, будь ласка, що скоїв той італієць, аргентинець…

Аргентинець. Спершу: перевищує бюджет у майже 20 разів, заробивши 698 млн доларів, а потім – його фільм стає культовим.

Маєш на увазі “Воно” за Кінгом? 

Так. Андреас Мускетті зняв фільм за книгою досить ретельно. Для фанів твору автори залишили непомітні для тих, хто не читав книги, натяки на книжкову історію. Наприклад, як зроблена з “Lego” черепаха, чия сутність бореться з Воно ще з незапам’ятних часів або те, що у книзі Пеннівайз є не просто клоуном, а істотою з іншого всесвіту, з всесвіту помаранчевих вогникв, які нам демонструє сам клоун в сцені фільму, в якій витягує душу із Беверлі, при цьому відкриваючи пащу повністю і оголюючи тисячі зубів та помаранчеві вогники, що мерехтять в його горлі. Зіркою фільму став Пеннівайз, клоун, що танцює, – форма, якої набрало Воно цього разу.А актор Білл Скарсгард відіграв свою роль якнайкраще. З’явившись на екрані декілька разів він заполонив собою увесь фільм. Ти бачиш його постійно: в іншому клоунові, в бібліотекарці, що стежить за дітьми,навіть якщо це не він – ваша фантазія домалює все за вас.

Які кінострічки привертають твою увагу всерйоз?

Старіші, але ніколи не дивлюсь фільмів про війну, ненавиджу їх. Люблю ті, в яких є атмосфера, щоб кожен кадр хотілось перемалювати. Жахи, артхауси, фентезі. Мені подобаються шістки, тоум від себе запропоную топ-6, який раджу подивитися кожному, а надто, якщо тобі 17.

1. Ґранд готель “Булапешт”.

2. Амелі.

3. 17  дівчат.

4. Помста від Кутюр.

5. Дорослий світ.

6. Північ в Парижі.