У Луцьку немає жодного андеґраундного клубу, всі спрямовані на масовість, – Денис Бендовський

24-річний співвласник та менеджер з розвитку лаунж-ресторану «SkyBar» Денис Бендовський зустрічає мене за чашкою кави у своєму закладі.

Попри причетність до клубного життя, він справляє враження спокійної та поміркованої людини. У сфері ресторанного бізнесу Денис працює близько 5 років. Раніше хлопець брав активну участь у студентському самоврядуванні та громадській діяльності, відвідав 9 країн.

Про клубну та барну культуру у Луцьку, а також еміграцію з маленьких міст Денис Бендовський розповів у інтерв’ю виданню «ВолиньТоп».

Хто такий Денис Бендовський?

Українець в першу чергу, людина, яка любить подорожувати, яка любить працювати в сфері ресторанного бізнесу, яка в минулому була громадським діячем, і намагається це все якось потрошки об’єднувати.

Чим займається менеджер з розвитку закладу?

Менеджер з розвитку займається не тільки оформленням залу та підбором музики, а й розвитком закладу в цілому – це звя’зки з громадськістю, це іноді постановка персоналу, підбір кадрів. Це, фактично, другий директор. Так як я є не тільки менеджером з розвитку, а й співвласником закладу, то я виконую декілька речей одночасно – тобто я займаюся кухнею і всім, що навколо закладу, як позиціонується заклад, і як він розвивається, тобто Instagram, Facebook. Також я спілкуюся напряму з шеф-кухарем, ми підбираємо з ним страви і дивимося що смачно вийшло, що несмачно, що змінити, що треба додати і так само техніка на кухні – тобто шеф-кухар не може прийти до звичайного менеджера з розвитку і сказати: «купуємо нову пароконвекційну піч». Якби я був лише менеджером з розвитку, я б сказав йому: «це не в моїй компетенції», а так як я дещо більше ніж менеджер з розвитку, то подумаю і скажу брати.

За що ти любиш свою роботу?

Я з тих людей, яким дуже важко не спілкуватися з іншими людьми. Якщо я посиджу вдома 3 дні, то відчуватиму себе дуже подавленим, тому що я ні з ким не комунікую.

Я з тих людей, яким дуже важко не спілкуватися з іншими людьми.

Ти екстраверт?

Я думаю, що ні. Але в силу звички, я не уявляю свого життя без спілкування з іншими людьми. І, взагалі, ми ж люди всі дуже соціальні, але комусь це треба менше, комусь більше, мені це дуже потрібно. Якщо я 3 дні посиджу вдома і ні з ким не поговорю, я вийду на вулицю і ходитиму під стінами, дуже боятимуся з кимось заговорити.

Розкажи про свою роботу в якості арт-директора.

Відверто кажучи, я цим вже серйозно не займався півтора року. Мені перестало подобатися організовувати масові заходи. Я від них зараз відхожу і шукаю собі арт-директора, який би реально зробив івент і приводив би крутих людей. Зараз я не можу сказати, що я хороший арт-директор.

Ну добре, а якщо розглядати весь твій досвід, то який найцікавіший був захід, організований тобою?

Таких було дуже багато. Дуже класний, душевний вийшов захід цього року – це пляжний вікенд. Це вже третій пляжний вікенд. І не зважаючи на те, що був дощ і сильний вітер, цей мені найбільше сподобався, тому що було дуже багато людей, які знали для чого вони туди йдуть, вдягнулись відповідно і відпочивали відповідно. І це дуже важливо. Взагалі, чому мені перестало подобатися робити тут масові заходи, тому що або я в силу своєї непрофесійності, або в силу того, що люди дуже важкі на підйом через ті події, які сталися. От якщо в нас сьогодні провести вечірку в стилі «шапіто», люди не прийдуть в костюмі клоуна, люди не прийдуть в костюмі міма. В них, по-перше, немає фінансової можливості, а по-друге, в них немає бажання та часу цим займатися.

Якщо в нас сьогодні провести вечірку в стилі «шапіто», люди не прийдуть в костюмі клоуна, люди не прийдуть в костюмі міма. В них, по-перше, немає фінансової можливості, а по-друге, в них немає бажання та часу цим займатися.

Ти вважаєш, що в Луцьку люди скуті?

Так. Я впевнений в цьому. Я був на різних заходах в різних країнах світу, і от де люди скуті, так це в Україні, особливо в провінційних містах.

А як можна це змінити?

У нас люди дуже бояться показувати себе, якось виділятися з-поміж інших.  Якщо ми поїдемо в Німеччину, то там людям байдуже на те як ти виглядаєш, і тобі байдуже на те як вони виглядають. А так як в Луцьку всі один одного знають, вони соромляться всього. І я розумію чому, але не розумію навіщо. Мені здається, що ти живеш у своє задоволення, і виглядай як хочеш. Мені байдуже як виглядає людина, яка сидить поруч, хай як хоче, так і виглядає. У нас немає лібералізму.

Мені здається, що ти живеш в своє задоволення, і виглядай як хочеш. Мені байдуже як виглядає якась людина поруч, хай як хоче, так і виглядає.

Що потрібно для того, щоб організувати ідеальну роботу закладу?

Потрібний в першу чергу концепт – який має вийти заклад, потім мають бути ідеально прописані посадові інструкції, плюс процес – має бути ідеально розписаний процес. Тому що якщо ти собі уявив, що адміністратор свідома людина, яка має все прослідкувати, вона має все робити, це неправда – вона в першу чергу людина, і не може все запам’ятати. У неї все має бути по списку. Коли ми відкрили заклад, ми були дуже зелені, ми цього не знали. Якби я відкривав зараз заклад з нуля, я точно би прописав всі процеси, я їх ще досі не прописав у «SkyBar’i», між іншим. Повністю всі процеси мають бути розписані ідеально – кожен чек-лист, кожен стоп-лист, кожен бланк-замовлення. Кажуть, що бюрократія це погано, але нам потрібно у цій сфері, щоб все було чітко.

Кажуть, що бюрократія це погано, але нам потрібно у цій сфері, щоб все було чітко.

За час роботи траплялися якісь курйозні або цікаві випадки?

Їх занадто було багато, але я їх не буду розповідати.

Через захист приватності клієнтів?

Так. Тут кожну п’ятницю-суботу відбувається щось таке, що ти не повірив би, що таке може статися.

Восени в Києві відбувся фестиваль барної культури «Barometer Bar Show». Ти був там?

Так. Я вперше був на Барометрі. Про що цей фестиваль, для чого він і що робить (кажу дуже грубо, як людина, яка аматор в барі, бо я не є дуже хорошим барменом, просто трошки орієнтуюсь в алкоголі, більше ніж звичайна людина) – це фестиваль, який об’єднує в собі всі найкрутіші бари України та країн СНД, приїжджають шеф-бармени, приїжджають власники, обмінюються досвідом, і що найважливіше, протягом трьох днів приїжджають дуже круті лектори, які розповідають про тенденції алкоголю, які розповідають про те, що не треба додавати, про те, що дешевше робити і краще, про різні замінники того чи іншого.

Оціни рівень клубного життя Луцька за 10-бальною шкалою.

Не можна так оцінити. Якщо суб’єктивно, то до 2013-2014-ого року – 8. Зараз, напевно, 4-5. І це не вина клубів, не вина людей, мені здається, це вина того, що робиться в країні. Тобі не дуже хочеться відпочивати, коли таке робиться в нашій державі. Я дуже добре пам’ятаю останню круту вечірку в «Зефірі» (я перед цим працював у «Зефірі» і паралельно в «SkyBar’i») – вечірка в стилі «21-е». Суть у чому – все дуже просто – стою я як хостес на вході і люди зі мною грають у блекджек, якщо вони в мене виграють, то заходять безкоштовно, якщо вони не виграють, то платять за вхід. І тоді в нас було 150 людей, і це остання вечірка, коли в п’ятницю 150 людей позитивно налаштованих на вечірку, які хотіли зі мною грати в блекджек, і хотіли розважатися. Кубики кидали потім, бо їм було сумно збоку між собою, поставили 10 шотів, і хто викине більше кубиків, той і не п’є, а той хто менше – той п’є. І, мабуть, це була остання вечірка, яка була дуже простою по своїй концепції, дуже простою у виконанні, але коли люди прийшли, і їм дуже сподобалося. Після цього почався Євромайдан і зразу стало 70 людей, 40 людей, і зараз потрохи все розкручується.

Щороку в Луцьку з’являються нові рестрани, бари. Як вистояти в таких конкурентних умовах і не втратити свого клієнта?

Є дуже різна статистика по тому скільки закладів відкривається, скільки є закладів на душу населення, і те скільки з них закривається через рік. 8 з 10 закладів закривається через рік.

Заклади відкриваються, деякі люди йдуть від нас, йдуть до них, а потім повертаються до нас. Немає жодного такого гостя, який би ходив тільки у твій заклад. Якщо він ходитиме тільки у твій заклад, то він через місяць перестане туди ходити взагалі і повернеться за 2 місяці.

8 з 10 закладів закривається через рік.

Чому?

Тому що тобі набридає все, як би ти не любив заклад, як би ти не хотів його відвідати, ти не будеш ходити туди щодня, ти не будеш ходити туди щотижня. Тому я до цього дуже спокійно ставлюся, тому що, по-перше, конкуренція змушує нас більше думати і більше працювати, відсутність конкуренції робить так, що заклад занепадає. От, власне, є заклади у Луцьку, які вже просто титани цього бізнесу і які вже по 10-20 років працюють. І ти розумієш, що вони набагато гірші за твій заклад – в них гірший алкоголь, у них гірша кухня, але в них більше людей. Це все через те, що ці заклади не розвиваються, бо в них і так багато людей. А коли відкривається новий заклад по твоєму концепту, то тут доводиться щось придумувати. Загалом я можу сказати, що ми працюємо вже 3 роки, і не плануємо закриватися. І ми останній лаунж-бар у Луцьку, на скільки я знаю, я думаю, що більше таких немає тут. Це погано насправді.

І все ж попри різноманіття закладів, лучани організовують нелегальні клуби, як от клуб «Укриття». Про що це свідчить? (у грудні 2016-ого року під час патрулювання міста самооборонівці спільно з поліцейськими виявили у підвалі, неподалік аптеки-музею в Старому місті, підпільний нічний клуб, – ред.)

Я там бував і не раз.

Ті клуби, які є, не забезпечують людей тими враженнями, тими емоціями, тією музикою. У Луцьку немає жодного андеґраундного клубу, у Луцьку всі клуби спрямовані на масовість – що «Версаль», що «Опера» знизу, «Голівуд», та всі, я не хочу їх називати, тому що всі і так знають ці клуби. Там грає тільки поп-музика, немає андеґраунду, немає мінімалу, немає не тому що вони проти цього, немає тому що це не має попиту. «Укриття» відбивається, але зробіть клуб в стилі «Укриття», який працюватиме щодня або хоча б 3 рази в тиждень – там не назбирається більше 50 людей. Вони можуть робити захід раз в місяць, 2 рази в місяць, і збиратимуть 100-150 людей. От і все. Попит породжує пропозицію. Наразі попиту немає і немає пропозиції. Якби всі в Луцьку слухали мінімал чи рок, то було б більше пабів і було б більше мінімалу. Чому в «Метро» колись ходили люди (нічний клуб, який знаходився на вулиці Рівненський, – ред.), там було 400 людей, 500 людей, але там була така музика, яка грає в «Укритті», не така, але подібна, зараз такого немає.

Це від людей залежить в першу чергу. Коли кажуть, що: «О, боже мій! Ця попса мене вже так дістала, я не можу вже пити ці коктейлі! «Дядя Ваня» – це найжахливіший шот: горілка і лимонний сік, скільки можна його пити?» Ну так, його б не було, якби ви його не пили. В нас немає цього коктейлю, тому що в нас його не п’ють, в нас немає «Лонг Айленду».

Ті клуби, які є, не забезпечують людей тими враженнями, тими емоціями, тією музикою.

Робота в тебе дуже активна, як ти відпочиваєш?

Так як я відпочиваю, мабуть, мало хто робить з моєї сфери, тому що я відпочиваю, граючи в настільні ігри чи в комп’ютерні ігри з друзями по інтернету, або лежу на дивані і нічого не роблю.

А сам ти часто влаштовуєш вечірки для друзів, наприклад?

Зараз ні. На жаль, склалася така тенденція, що всі мої близькі друзі вже не живуть у Луцьку, і коло спілкування дуже сильно звузилося.

Опиши своє життя одним словом.

Я не можу його описати одним словом, це ж неправильно. (Замислюється) нічне… Ти постійно балансуєш між тим, щоб лягти о 5-ій ранку і прокинутися о 3-ій дня, а ти розумієш, що тобі треба прокинутися о 9-ій ранку, бо всі нормальні люди працюють з 9-ої до 6-ої. Тому, мабуть, нічне життя.

Що тобі потрібно для щастя?

Мені насправді дуже мало потрібно для щастя. Я знаходжу позитив скрізь, де тільки можна його знайти. Але мені б дуже хотілося, щоб люди, які навколо мене, ті, які в місті, були самодостатніми, і їм непотрібно було їхати закордон. Мені не хочеться усвідомлювати той факт, що 2/3 моїх друзів зараз закордоном працюють або в Києві, не хочуть тут залишатись. Треба розуміти той факт, що в провінційних містах можна народитись, можна створити своє життя і померти, це найважливіше.

Мені б дуже хотілося, щоб люди, які навколо мене, ті, які в місті, були самодостатніми, і їм непотрібно було їхати закордон.

Розмовляла Зю Побережнюк

ПІДТРИМАЙ ВОЛИНЬТОП – ДОПОМОЖИ В РОЗВИТКУ НЕЗАЛЕЖНИХ ЛУЦЬКИХ МЕДІА!