«В моєму інстаґрамі немає селфі» – Катерина Павлів

Лучанка Катя вивчає рекламу, піар та зв’язки з громадськістю, встигла постажуватися в різних організаціях, долучитися до міжнародних проектів, заявити про себе на конкурсах і провести власну розвідку про довіру і бренди міст.

Втім, куди цікавіше про неї скаже клаптик з есе, який вона написала 5 років тому:

“Я на ніч вмикаю режим літака. Така вже у мене звичка. Торкаюсь руками кінця небес. Ходжу босими ногами дахами сонного міста. Вдихаю холод усім невеликим об‘ємом в легені і колекціоную іскристі зірки до себе в кишені… Коли лиш починає вечоріти, полюбляю спостерігати за світом ваших кухонь. Вони багато у собі ховають. І теплі чайні слова, і кислі оцтові образи, і приторно-цукрові омани… Я ходжу ногами по землі лише тоді, коли мій автопілот вимикається.

Повітряним штопором мрії голосно б’ються об бетон реальності…”

Про реальність ми і поспілкувалися.

Як ти уявляєш час у свої 20?

Те, що починається з другої половини жовтня і завершується лютим – це період застою. Варто до такого періоду приготуватися заздалегідь, знайти собі плани й стажування, щоб той неяскравий час минув швидше. А ось весною, коли вечори стають довшими і тебе не сковує повно одягу, починається справжній новий рік із розквітом і бурхливим переходом в літо. Щодо часу вдень, то це якесь співвідношення ситуацій, ритуалів і дій із часом, який я на це затрачаю. От, наприклад, для мене ранок – це завжди півтори години, стажування в офісних умовах – чотири години. Це вже такі речі, що стали самі собою зрозумілі. Ось вечір для мене – це три години, щоби впорядкувати думки, а сон ненормований, лягаю щоразу по-різному.

Обрати професію було швидким чи обдуманим рішенням?

Я однозначно шукала те, де мені не буде нудно. Думала не надто довго. Підштовхнуло зацікавлення журналістикою, досвід, що я мала після закінчення художньої школи, і інтерес до психології. О, ще було важливо, щоби професія не мала стосунку до математики.

А як же гроші рахувати, бізнес-плани складати?

Гроші рахувати я вмію (сміється – авт.). До речі, робила бізнес-плани, схеми, таблиці – теж те, що я вмію, бо це базове, що потрібно знати в моїй професії.

Коли починала, то мала конкретні очікування?

Мені все уявлялося дещо розмитим. Коли ти абітурієнт і ще не мав нагоди випробувати себе в професії безпосередньо, то не знаєш, як усе влаштовано, як воно працює. Були міркування, а може це буде надто складно, надто творчо. А потім ти починаєш реально працювати і не розсіюєшся вже на припущення.

Назви спогад із першого курсу, що, можливо, змінив щось у твоїй голові?

Найкраще це, мабуть, буде момент, коли я зробила свою першу соціалку (соціальну рекламу – авт.), вона зайняла третє місце на великому фестивалі соціальної реклами. Мене підтримували, вітали, а взагалі для себе тоді відчула поштовх до пошуку нових форматів.

Є така думка, що соціальна реклама недієва, бо її, буцім, дивляться ті, хто і так розуміє проблему. Як тобі таке?

Як на мене, соціальна реклама – доволі суперечлива сфера. Це моя думка. Якщо людина має дуже стійке переконання або ж звичку, то ролик має мізерні шанси якось вплинути, а тим паче – змінити. Справді зачепить і спровокує потужно сконструйована соціальна реклама, та, що зможе торкнутися емоцій, особистого, може, підсвідомого. Буває, спілкуєшся з людиною і не знаєш, що для неї таке особливе. На велику аудиторію – влучити ще складніше. Соціальна реклама здебільшого інформує, іноді лишає привід для роздумів. І дуже неприємно, коли за лаштунками бачиш, як люди, які займаються соціальною рекламою, самі ж сповідують інакші цінності. Як мінімум, приклад: люди публічно пропагують тверезе водіння, але після вечірки сідають нетверезими за кермо.

Виношуєш в собі ідеї, які не пов’язані з фахом безпосередньо, але кортить за них взятися?

Є така одна. Не уявляю себе без творчості, а після одного навчального курсу в університеті, інакше поглянула на сучасне мистецтво. Ідея прийшла спонтанно, але думаю, що може щось вдатися. Цікавить відеоарт. Варто хоча б спробувати свої сили в цьому. Відносно того, про що я міркувала раніше, це трохи відбита ідея, але після відвідин недавньої експозиції в Пінчук Арт Центрі, я багато фотографувала й рефлексувала з приводу премійованих робіт.

У сучасному світі візуальне кишить буквально всюди, тож який відеоарт, на твою думку, зможе впіймати увагу і запам’ятатися?

Досить уже сексу і скандалів.

Запам’ятовуються зазвичай роботи, що викликають одночасно кілька емоцій. Тобто майбутнє є саме в такого загравання з глядачем, коли робота приваблює, провокує і може місцями творить когнітивний дисонанс, але зберігає інтригу. Хто ознайомлений з фільмографією Лінча, то зрозуміє, що я зараз маю на увазі. У сучасному відеоарті обмеження можуть бути лише в уяві того, хто це творить.

До якого віку формується уява?

До того, коли людина вирішує, що досить або ні. Стільки, скільки ми самі цього хочемо. Коли я почала займатися рекламою, моя уява не була така активна, як зараз. Але наразі я відчуваю силу силенну ідей і те, як накульгує їх реалізація. Тому я це намагаюся владнати. Один із прикладів – знайшла однодумців, разом започаткували продакшн-проект. Сподіваюся, що задумане справдиться.

Запитання про порозуміння з творчими людьми: де баланс між «протилежності притягуються» і «яке їхало – таке здибало»?

Здебільшого, мені вдається розумітися з людьми, творчі тут не виняток. Звісно, може бути, що погляди у вас цілковито протилежні. Якщо це десь на рівні базового світосприйняття, але здебільшого я натрапляла на привітних людей. Наприклад, на останньому київському фестивалі реклами я була в колі 15 іноземців, ми спілкувалися англійською і нам було про що поговорити.

А відчуваєш різницю із поколінням з двотисячних?

Є великі різниці. Дуже багато онлайну, інстаґраму, мемів, нових технологій. І в моїй сфері дуже важливо зважати на нюанси покоління. Ті люди, які застали хоча б половину дитинства, вільного від ґаджетів, навіть тепер мають у своєму житті більше офлайну, інакші звички спілкування. Навіть прогулянка фіксується через селфі, ніби якщо не сфотографувався, то там і не був.  Я бачу багато на прикладі своєї молодшої сестри.

Якби пояснити характер твоєї сестри через місто, то яким би це місто було?

Місто технологій, всі залежні від телефонів, більшість мають окуляри, бо з дитинства прикуті до екранів. А ті, в кого добре із зором, використовують їх для моди. Люди яскраво вбрані і носять футболки з хайповими написами. Мешканці цього міста люблять автоматизовані процеси.

Де твоє місце там?

Я живу там, де ще приймають паперові гроші і глючить покриття, а влітку пахне асфальтом після дощу.

А чого ти додала б для власного міста?

Кольору і природи. Виправлятиму це вже найближчими днями. І ще хочу навчитися грати на волинці.

Яка цінність очолила б твій власний топ?

Свобода.

Свобода від втручання, пригнічення, обмеження. Прикметно, що у шкільному часі я цієї цінності так не виокремлювала.

Що для тебе має значення в оточенні людей різного статусу й віку?

Відчуття «на рівних». Коли атмосфера не нагнітає, ніби хтось впливовіший і вищий за тебе чи навпаки. Мені подобається бути в колі людей, які готові чути мене і мої ідеї, незалежно від походження і життєвого досвіду. Хоча, маю сказати, коли зустрічаєш людину, яка досягла успіху, додається мотивації розвиватися і рости.

Марк Твен колись казав, що по-справжньому великі люди дозволяють тобі поруч з ними почуватися так, ніби ти не гірший і теж можеш стати великим.

Так, і це для мене важливо в оточенні. Є різні обставини, але, як не крути, людина вільна формувати своє оточення.