/public/images/rss.png” src=”/public/images/rss.png” width=”26″ height=”26″ alt=”” class=”lozad pull-left”> RSS Контакти
Неділя 14:36
6 Квітня 2025
- Новини
- Луцьк
- Волинь
- Україна
- Світ
- Політика
- Економіка
- Гроші
- Бізнес
- Нерухомість
- НП
- Соціум
- Медицина
- Освіта
- Довкілля
- Вікенд
- Релігія
- Благодійництво
- Техно, IT
- Культура
- Музика
- Кіно
- Література
- Мистецтво
- Історія
- Авто
- Спорт
- Таблоїд
- Проекти ВН
- Акценти
- Трибуна
- повідом новину
- Аверс
Інтерв’юАналітикаФотоВідеоБлогиДосьєАнонсиПопулярне Запитай юриста PDF-архів газети
Від нових кварталів до парку: як Луцьк відвоював болото
Сьогодні 13:55 Коментарів: 0 0 Твіт
У попередній статті ми розповідали про те, як наприкінці 1920-х завдяки велетенській меліораційній акції з будівництва дамби Луцьк зумів приборкати болото, ліквідувати санітарну загрозу і дати місту додаткові 70 гектарів землі для розбудови за новітніми ідеями.
У цьому проєкті вражало все: масштаб робіт, сміливість, з якою міська влада взяла на себе відповідальність за фінансовий аспект, ідея й початок реалізації наміру зробити новий міський центр, давши абсолютно нове дихання містобудівній композиції Луцька.
Читати ще: З болота – місто. Найбільший урбан-проєкт у Луцьку ХХ століття
Проєкт Віктора Лібровича 1929 року з будівництва дамби і системи меліораційних ровів з насосною станцією був не повністю реалізований. У частині влаштування ровів він майже одразу перестав бути актуальним через план магістрату забудувати цей терен як міську дільницю. Планувальних ідей було чотири.
Ескіз інженера Єжи Жерома. У 1920-х роках обмірами Луцька займався брестський інженер Єжи Жером. Він дав свою пропозицію розпланування осушеної території. В основі його ідеї – дорога, яка проходить по центру території з виходом на Ковельську. В бічні сторони від дороги розходяться квартали, що мають планувальну прив’язку до уже складеної сітки вулиць.
Алеї й канали, необхідні для осушення, мали стати частиною пішохідного простору. Навколо всієї території планувалося зводити блоковані будинки.
Ідея архітектора Симона Сидорчука. Цей проєкт передбачав створення окремого району на осушеній території – між дамбою, Вулькою (тепер проспект Волі) та вулицею Ягеллонською (Лесі Українки), аж до замку. Його ідея полягала у розплануванні території так, щоб вулиці ніби розходилися від замку, візуально акцентуючи на ньому.
Забудова району – двоповерхові котеджі для приватного життя і публічних потреб. Автор навіть задумав, де мають бути конкретні об’єкти. На його плані чітко вказані магістрат, дві школи, центральний сквер, новий театр, тимчасовий ринок, футбольне поле. Між замком і будинками – невеликий сквер. Зелена смуга відділяє також увесь район від проїзної магістралі. Вся забудова має певну регулярність, згрупована у прямокутні квартали.
Цікавий зв’язок із нинішнім центральним майданом мав відбуватися через вулицю Бернардинську (тепер Градний узвіз), яка виходила просто на фасад проєктованого театру і закінчувалася сходами.
Ідея варшавської студентки Аліни Страшакової. Студентка архітектурного факультету Варшавської політехніки виконала свій дипломний проєкт, моделюючи забудову території. Диплом виконаний під керівництвом відомого польського урбаніста, автора кількох великих будівель у Варшаві, генпланів кількох міст, переможця різних архітектурних конкурсів, професора Варшавської політехніки Тадеуша Толвінського.
Пропозиція «генплану» 1937 року. Четверта ідея лежала в комплексі Плану розвитку Луцька на найближчі 30 років, який був розроблений у 1937 році в Бюро обмірів і планів забудови міст, що діяло при адміністрації Волинського воєводства.
Під час розробки проєкту плану забудови Луцька враховувалися природні умови та економіко-технічні дані. План забезпечував місту обґрунтовану програму його розвитку та раціонального впровадження санітарно-гігієнічних та будівельно-житлових інвестицій. Розробники ставили за мету сприяти створенню сприятливих умов для мешканців Луцька в роботі, культурі, житлі та іншому, і сприяти покращенню зовнішнього вигляду міста, необхідного для столиці Волині.
Автори взяли ідею, візуалізовану ще Єжи Жеромом, щоб по центру осушеної території провести дорогу, яка би продовжила Ковельську на східний напрямок. Фактично, цю роль зараз виконує вулиця Глушець.
Реалізація центрального парку
Незважаючи на буремні події вересня 1939 року і подальшу історію міста вже в складі зовсім іншої держави, плани освоєння території сучасного парку не були повністю забуті. Так, після війни продовжили будувати вулицю між містом та Глушецькою заплавою.
Ідея влаштувати тут парк не була випадковою. Це передбачав генеральний план міста 1952 року. Згідно з уим планом, у місті мали спорудити дуже масштабний та видовищний ансамбль, який мав складатися із трьох вузлових пунктів – майдан з будівлею обкому, центральний парк і оглядовий майданчик з виглядом старого міста.
З новозбудованого майданчика відкривався вигляд на пам’ятки старої частини міста та ділянку, де вже почалися роботи із влаштування парку.
У 1961 році в київському філіалі проектного інститут «Діпромісто» група архітекторів на чолі з М. Самбуровим створила проєкт нового луцького парку. З того ж року проєкт почали втілювати. Тоді насадили сотні дерев. Серед них – осокори, верба біла і плакуча, береза пухнаста, тополя дельтовидна, срібні, голубі та сріблясті ялини, туя західна куляста і колоноподібна, орзиція поникла, карагана деревоподібна, самшит вічнозелений, декоративні катальпи з Північної Америки тощо.
У 1964 році центральний парк культури і відпочинку у Луцьку урочисто відкрили. Віддаючи данину космічним досягненням СРСР, парк назвали на честь Юрія Гагаріна.
За подальші роки парк ще зазнав багато змін і точкових розбудов інфраструктури. Місце увійшло в активний вжиток лучан: танці на болоті, зоопарк, ротонда, веслування, дитяче містечко, пляж, спортшкола – головні теги, якими можна описати центральний парк тих років.
Сьогодні він продовжує жити й розвиватися. Мати таку велику зелену зону в центрі міста – велика перевага Луцька.
Так, у радянський час відмовилися від ідеї забудови цієї території, проте реалізували ще один розкішний проєкт – велетенський парк, оазу посеред міста, таку потрібну в наш час. І це тільки вкотре свідчить про потенціал проведеної роботи у 1920-х – будівництва дамби й осушення болота і Глушця.
Олександр КОТИСЗнайшли помилку? Виділіть текст і натисніть Повідомити
