Всесвіт такий чутливий до мене, – Ганна Луцюк

Завжди привітна та уважна, дуже делікатна та розумна жінка, яка з радістю допоможе вибрати найцікавішу книгу, підтримає будь-яку розмову та організує цікаву зустріч з письменниками, блогерами, журналістами, істориками, з ким завгодно – такою бачиться адміністратор та арт-директор луцької книгарні «Є» 28-річна Ганна Луцюк своїм клієнтам.

Я ж знаю її з дещо іншої сторони – шаленої, романтичної, поетичної, мандрівної, авантюрної та якоїсь зовсім казкової.

До роботи в «Є»  Ганна Луцюк працювала ще у двох луцьких книгарнях. Окрім того, 10 років курувала літературну сцену фестивалю «Бандерштат», написала три поетичні книги. Наразі вона веде власний блог на сайті «ВВС Україна» про дитячі книги, виховує 4-річну доньку Вишену та збирається пройти Дорогу Святого Якова в Іспанії (відомий паломницький шлях до могили апостола Якова в іспанському місті Сантьяґо-де-Компостела, який щороку збирає тисячі християн та мандрівників зі всього світу, – ред.)

Про улюблену роботу, ідеальну реальність та те, як виховати щасливу дитину Ганна Луцюк розповіла в інтерв’ю виданню «Лучанка».

Хто така Ганна Луцюк?

Жінка залюблена у життя і книжки.

КНИЖКОВЕ СВЯТИЛИЩЕ

Працювати в книгарні «Є» дуже почесно, адже це не просто магазин з книгами, це ще й всеукраїнський просвітницько-культурний проект. Як ти влаштувалася на цю роботу?

Довгий час «Є» була моєю мрією, я заходила у книгарні мережі в інших містах і дуже хотіла, щоб у Луцьку було таке місце: з особливою атмосферою, найбільшим вибором книжок, якісним сервісом і культурними заходами. Ланцюжок випадковостей здійснив це бажання. Дзвінок подруги з новиною про те, що в нашому місті відкривають книгарню і шукають консультантів, вирвав мене із розміреного «декретного» життя: наважилася надіслати резюме, але не була впевнена, що наважуся працювати у своїй багаторічній мрії, бо дворічна донька, що дуже потребує мами; хатинка за містом і графік роботи, що не співпадав із графіком сільської маршрутки… Але співбесіда з керівником мережі розвіяла всі сумніви, зрозуміла, що хочу і можу, сім’я цей вибір підтримала. Так почалися наші стосунки, крім посади консультанта  отримала адміністративні функції, вирішувала купу бюрократичних питань, пов’язаних із відкриттям, і перебувала в невиспано-щасливому стані, стільки ж клопотів додалося, ритм життя повністю змінився. Коли ми з київськими колегами готували книгарню до відкриття, то спостерігали через вікно за перехожими — вивіска «Є» провокувала їх на радісні вигуки. І вже третій рік бачу людей, які зачудовано розглядають вітрину з вулиці, обіймають довгоочікувані новинки і по-справжньому щасливіють, знайшовши бажане.

Коли ми з київськими колегами готували книгарню до відкриття, то спостерігали через вікно за перехожими — вивіска «Є» провокувала їх на радісні вигуки.

Нещодавно книгарня відсвяткувала своє 10-річчя. Що ти бажала їй на День народження?

Книгарня — це люди, які туди приходять, і люди, які там працюють. Мене наповнює вдячність до них  і хочеться, щоб цих причетних ставало більше й більше, щоб кожне містечко України мало книжкове серце — місце, де тепло, затишно і пахне свіжими виданнями.

Що зараз читають лучани? Які книги користуються найбільшою популярністю?

В лучан такі різноманітні смаки! Зараз активно займаються саморозвитком, дуже популярні мотиваційні книги, про те як оптимізувати час, виховати корисні звички, правильно мріяти. Протягом останніх місяців ми стали уважніші до українських письменників, в ТОПах нові книжки Жадана, Шкляра, Андруховича, Дереша, Лиса. Зимово-святковий період надихнув до читання поезії класиків, або ж добрих святочних видань і казок.

В лучан такі різноманітні смаки! Зараз активно займаються саморозвитком, дуже популярні мотиваційні книги, про те як оптимізувати час, виховати корисні звички, правильно мріяти.

Щодня ти спілкуєшся з десятками людей і точно маєш у своєму арсеналі цікаві історії про читачів книгарні. Розкажи про ситуації, які траплялися за час роботи у «Є».

Цікавих випадків трапляється дуже багато але якщо одразу не записати, то губляться у пам’яті. Недавно одна відвідувачка, зайшовши у книгарню, згадала як 30 років назад доглядала тут стареньку пані (це була її квартира, а до війни — родовий маєток). Жіночка  в свої 90 років ще закохувалася у молодих художників, що попід її вікнами продавали картини. Катерина Андріївна була дворянкою. Під час Другої Світової в районі залізничного вокзалу їх з чоловіком схопили німці і відправили у концтабір. Згодом вона потрапила в наймички до дуже багатого поміщика. Але доїння корів давалося їй важко, делікатні руки ніколи цього не робили і тріскалися. Катерина здружилася з дочкою німця, одноліткою Ельзою, яка діставала їй різні мазі для рук і підліковувала. Коли все закінчилося, то жінку відпустили додому з подарунками. Тепер я завжди в одному з куточків книгарні уявляю цю пані, думаю, що їй приємно, що під вікнами художники так само продають картини, а на місці домівки — не якийсь бездушний магазин, а книжкове святилище.

Не втомлюєшся від такої щоденної кількості контактів та спілкування?

Втомлююся, але водночас і заряджаюся енергією і натхненням. Постійно заходять друзі на обійми і чай. Книгарня привела в моє життя дуже багато важливих людей: це колеги, письменники і просто відвідувачі, з якими на одній хвилі. Але на вихідні я зазвичай обмежую соціальні контакти до нуля, хіба якщо вихідних багато, то відпочиваю активно.

Культурні заходи книгарні користуються попитом у лучан?

Так як заходи різнопланові, то аудиторія досить широка. Кінопокази збирають одних людей, презентації — інших, майстер-класи — ще інших. Але, звичайно, хочеться «розворушити» чим побільше лучан, це ж так цікаво спілкуватися з письменниками, що творять сучасну літературу, діячами, що працюють на культуру. На початку кожного місяця формую графік подій у книгарні, кожен може знайти собі щось до смаку. Протягом останніх років у Луцьку досить жваве культурне життя, але в ньому приймає участь декілька сотень лучан, та нас 200 тисяч, хочеться ще більше заходів у місті й активних відвідувачів.

Для багатьох людей у Луцьку (і не лише у Луцьку) ти є інтелектуальним авторитетом, однак, мало хто знає, що в тебе немає вищої освіти. Як так вийшло?

Я дуже ціную час і коли після навчання у педколеджі поступила в університет на заочне, то на другому курсі зрозуміла, що втрачаю його. Нічого нового за два роки не дізналася, всі заліки, екзамени були «для галочки». Навіщо витрачати себе на біганину без сенсу, на оцінки без знань? Суспільство, батьки постійно нав’язують правила «як треба», «щоб було як у людей», а важливо чути свої потреби, проживати своє життя, а не нав’язану ззовні модель. Я вчуся, розвиваюся, але не вважаю, що треба фіксувати знання дипломом. Досвід і напрацювання важливіші за заламінований папірчик.

Я вчуся, розвиваюся, але не вважаю, що треба фіксувати знання дипломом. Досвід і напрацювання важливіші за заламінований папірчик.

ЖИТИ В ІДЕАЛЬНІЙ РЕАЛЬНОСТІ

Ти колись писала у Facebook, що книгарня – це твій ідеальний світ зі свідомими, розумними людьми, і вперше за багато років ти зіткнулася з жорстокою реальністю під час навчання в автошколі. Як тобі в іншій реальності?

Ну, реальність за межами мого світу не жорстока, але дуже неочікувана. Протягом багатьох років мене оточують однодумці: на роботі, у фейсбуці, на відпочинку з друзями. Це свідомі, чесні люди, які працюють на зміни, і я наївно думала, що все населення таке. Тому легко було вірити в мою країну, я знала, що робляться реформи, що всі ми змінилися після трагічних подій останніх років і почуття справедливості загострилося. А виявляється 95% майбутніх водіїв дають хабарі, щоби здати екзамени і на тих, хто хоче сам це робити — скоса зиркають. Мене це так вразило, скільки ще біди має статися, щоби зменшилися масштаби корупції? Навіть не уявляю скільки ще років має пройти, щоб 95% здавали самостійно, покладаючися лише на свої знання.

Мене це так вразило, скільки ще біди має статися, щоби зменшилися масштаби корупції? Навіть не уявляю скільки ще років має пройти, щоб 95% водіїв здавали самостійно, покладаючися лише на свої знання.

То ти таки отримала посвідчення?

Так, і навіть з першого разу, мені пощастило з автошколою й інструктором, там дійсно хотіли навчити їздити і вболівали, давали корисні поради перед екзаменами.

Чи важко отримати «права» без хабара?

На жаль, навіть якщо ти ідеально підготувався теоретично і практично, то важлива удача. Теоретичний екзамен ти здаєш за комп’ютером, який справедливо рахує помилки. Зате, екзаменатор дозволяє собі провокувати на порушення, бурчати і намагатися вивести з себе, може дописати неіснуючі помилки, або заставити зупинитися в недозволеному місці, а потім використати це проти тебе. Треба бути спокійним, впевненим у своїх силах, цитувати правила  дорожнього руху і не засмучуватися, якщо з першого разу не вдалося.

Ти впевнений водій?

На знайомих дорогах я впевнена водійка, але в нових місцях трохи гублюся. Хоча досвід набирається з часом, принаймі руки-ноги не трусяться, коли сідаю за кермо.  На початку — кожен виїзд — це була перемога над собою.

ПРО МАТЕРИНСТВО І МРІЇ

У тебе є 4-річна донька Вишена. Як, на твою думку, виростити щасливу дитину?

Вивела собі формулу, що коли щасливі батьки, то й щаслива дитина, інколи приходиться бути щасливими окремо.

Вивела собі формулу, що коли щасливі батьки, то й щаслива дитина, інколи приходиться бути щасливими окремо.

Принцип повної свободи і вседозволеності у вихованні виправдовує себе?

Це ціла філософія ростити дитину вільною. Я притримуюся тибетського погляду, коли до 5 років до дитини відносишся як «до царя», вона пізнає світ, здобуває досвід, а батьки її не обмежують, лише підстраховують і відволікають від реальної небезпеки. Донька на все має власну думку і я не лишаю її права вибору, якщо ситуація дозволяє. Наступний етап виховання з 5 до 10 років, ти ставишся до дитини як «до раба», навантажуєш завданнями, у цьому віці вони вже розуміють причинно-наслідкові зв’язки і є сенс за неслух карати, але ні в якому разі не фізично, бо це лише вчить боятися сильніших і підкорятися їм.

Яким ти уявляєш своє життя через 10 років?

Ох, невже мені буде сорок років? Хочу навіть у такому віці бути вільним і щасливим дівчиськом у власній домівці з коханим і майже дорослими дітьми. З величезною бібліотекою, з власними книгами, з вільними дорогами і фінансами, з людьми, завжди готовими до мандрів. Хочу миру внутрішнього, хатнього і державного. Хочу щоби всі рідні були в цьому вимірі, друзі — на такій відстані, щоби потребу побачитися безперешкодно втілювали. Це я хочу і вірю, що реальність не буде суттєво відрізнятися від бажань. Недавно натрапила на плани, написані 10 років назад і приємно здивувалася, що проживаю більшість мрій. Аж трохи лячно, що Всесвіт такий чутливий до мене, неймовірно цікаво тут жити.

Недавно натрапила на плани, написані 10 років назад і приємно здивувалася, що проживаю більшість мрій. Аж трохи лячно, що Всесвіт такий чутливий до мене, неймовірно цікаво тут жити.

Розмовляла Зю Побережнюк